понеділок, 21 травня 2018 р.

“Обезголовлений” Міхновський як символ нашої ганьби

                        Ð¡Ð²Ñ–тлина від Roman  Koval.
21 травня 2018 р. відвідав могилу мами на Байковому кладовищі Києва. Після того заїхав до Миколи Івановича Міхновського. Пам’ятник йому досі не відреставрований. Вже три роки як погруддя знесене.
Публічне питання до Володимира В’ятровича: “Що зробив Інститут національної пам’яті для відновлення погруддя творцю Української державності? Чи зробив хоч би подання до кабміну, щоб до століття Української революції пам’ятник було відновлено?”
Відповідь прошу дати також публічно.
Роман КОВАЛЬ

неділя, 20 травня 2018 р.

Згадаємо

Світлина від Романа Ðœ. Коваля.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Романа Ðœ. Коваля.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Романа Ðœ. Коваля. 
20 травня 1896 р. народився Олексій ЄЖІВ, козак Армії УНР, студент Високої господарської школи в Берліні.
20 травня 1896 р. народився Микола ІВАНЮК, січовий стрілець.
20 травня 1899 р. у м. Кімполунгу (Довгопіллі) на Буковині, тепер Сучавського пов. Румунії, народився Степан ДАНИЛЮК, січовий стрілець, вояк УГА.
20 травня 1969 р. помер стар¬шина Армії УНР Пафнутій ЧУПРУН.
20 травня 1969 р. помер Ріхард Ріко ЯРИЙ, командир 2-го кінного полку Кінної бригади УГА, сотник УГА та Армії УНР, член Проводу ОУН(б), полковник ДУН. Історики та діячі Визвольного руху роль Ріко Ярого в націоналістичному русі оцінюють по-різному.
20 травня 1971 р. в с. Дюксині Костопільського р-ну Рівненської обл. народився Валерій ОПАНАСЮК (“Валєра ТРИЗУБ”), козак “”Небесної сотні”, Герой України (з удостоєнням ордена “Золота Зірка”).
20 травня 1994 р. в м. Хмільнику Вінницької обл. народився Олександр ВІНЯРСЬКИЙ, командир-навідник кулеметного взводу 2-ї роти 1-го батальйону 24-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ.
“Незборима нація”

ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА ЗНОВУ СКЛИКАВ ПАТРІОТІВ ДО КУЦІВКИ. НА ЖАЛЬ, ЗЕМЛЯКИ ПОЕТА САПАЛИ ГОРОДИ...

                          Ð¡Ð²Ñ–тлина від Валентини Коваленко.
Вихідними днями, а, саме, в суботу 19 травня у Куцівці на Смілянщині вчергове пошанували пам'ять геніального письменника, за "совєцькими" мірками - "найнахабнішого поета СРСР", який у всій своїй творчості звинувачував у вбивстві свого батька "жидівську владу" - Тодося Осьмачку. Цьогоріч до організації заходів наша письменницька організація долучила представників Ротмістрівської об'
єднаної територіальної громади, зокрема куцівчан. Земляки взяли на себе відповідальність за нагородження цьогорічного лауреата премії Василя Клічака, (м. Київ) активно долучилися до заходів сміляни: представники управління культури, Анатолій Терещенко, Любов Терещенко та ін.
Донині фінансову частину премії забезпечував відомий громадський діяч, підприємець Микола Булатецький, за що йому велика подячність.
Святковий захід відбувався і за сприяння Руслана Мельника - представника Черкаськіого Народного Руху.
Щаслива, що в цьому році я вже змогла презентувати землякам поета свої дослідження "З ярів родоводу Тодося Осьмачки", що сприйнялося людьми, які знали родичів поета, дуже емоційно. В захопленні були і родичі Тодося Степановича, переглядаючи схему родового дерева митця: Володимир Осьмачка (внук рідного поетового брата Харитона) зі своєю дружиною та Валентина Пантелеєва (внучка рідної поетової сестри Лукії).
З ними я вперше побувала на хуторі Лукіївка, звідки розвинулася гілка роду Лукіїв - по материнській лінії Тодося. До речі, Володимир Осьмачка подарував для майбутнього музею поета в Куцівці давню-предавню дерев'яну лопату, зроблену власноруч кимось із його предків (більше як 150-річної давності).
Змістовною, як завжди, була відправа о. Василем у Куцівській церкві, де хрестився 4 травня (за ст. ст.) 1895 р. майбутній поет. До речі, у цій церкві був похрещений і мій прадід Кирило Євенко, який відсидів з 1937 по 1953 рр. на Колимі (за те, що боровся за відкриття Самгородської церкви).
Було Осьмаччине Слово і була українська пісня. Було немало приїжджих гостей. Але на святі майже не було жителів Куцівки. Шкода, до Осьмачки ще не доросли, а, може, ще й не сприймають і не мають уявлення, якого титана-митця народила і викохала ця земля.
                                                         Валентина Коваленко

3. поки, просто фоторепортаж - Юрій Ворощиоов


                                         Ð¡Ð²Ñ–тлина від Юрія Ворошилова.
Освячено наріжний камінь спільного храму УАПЦ і УГКЦ в Полтаві
19 травня 2018 р. на місці трагічної Полтавської битви було освячено наріжний камінь на місці побудови храму-пам’ятника великомученика Юрія Переможця (вул. Зіньківська 16). Про його спільну побудову домовилися парафія великомученика Юрія Переможця УАПЦ (настоятель о. Ігор Литвин) та парафія Пресвятої Тройці УГКЦ (настоятель о. Юрій Кролевський). У майбутньому храмі передбачається почергове служіння обох полтавських громад.
Очолив чин освячення Блаженніший Отець і Глава УГКЦ Святослав. З ним співслужили архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор (УАПЦ) та екзарх Харківський УГКЦ єпископ Василь, численні священики УАПЦ і УГКЦ з Полтавщини, Харківщини, Києва, Сватового на Луганщині. Були присутні сестри василіянки, сестри св. Йосифа Обручника, активісти Харківського крайового братства апостола Андрія Первозваного на чолі з його головою Вадимом Приходченком, парафіяни полтавських громад УАПЦ і УГКЦ, представники патріотичної громадськости міста.
У проповіді Блаженнішого Патріярха Святослава наголошувалося, що справжня церковна єдність будується на Христі, Котрий і має бути наріжним каменем кожного християнського храму. Запис проповіді вміщено за адресою: http://www.youtube.com/watch…
Архиєпископ Ігор подякував Патріярхові Святославу за мудру пастирську позицію і гідний приклад духовного лідерства. О. Віталій Зубак, канцлер Харківсько-Полтавської єпархії, виголосив многоліття Патріярхові. Парафіяльна громада УАПЦ запросила присутніх на братню трапезу.
ХАРКІВСЬКО-ПОЛТАВСЬКА ЄПАРХІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

середа, 16 травня 2018 р.

СЕЛО ПРОКИДАЄТЬСЯ РАНО...

                              Ð¡Ð²Ñ–тлина від Василя Чорновола.
Село прокидається рано. Лише на світ – то вже і на ногах. Ще до півнів. Сонце ледь-ледь. Та про сонце хто краще, а ніж Остап Вишня: “А беруть коропи на світанку... І особливо тоді, як перший ніжний промінь дубові крони прорізує і листя дубове золотить.

А як сонячний промінь листя дубове позолотить, тоді він із дубової гущавини виривається і на ставок падає,— тоді і ставок золотий, і очерет, і рогіз, і пісок на березі,— все тоді золоте.
А промінь од води відскакує, летить на той берег ставка, а там сосни,— золотіють тоді сосни, і ясенки, і клени,— їх позолотивши, промінь летить далі, аж туди, туди, туди, що вже його й не видно... Тільки слід його залишається — веселий та грайливий...
Але про рибу іншим разом. Рибу ловити – не ячмінь молотити. Зараз про інше. Встали ви, курей випустили, повів їх півень пастися в шкоду. Поставили бараболю свиням варити, а самі сидите – чай п‘єте та радіо слухаєте. Гімн відіграв, а тут і гуманське телебачення запрацювало, ТРК “Ятрань”. 
Благословенна Гумань (так кажуть письменники зі Спілки) славиться Коліївщиною, могилою раббі Нахмана, Дендропарком “Софіївка” і телеканалом “Ятрань”. І особливо останнім. Саме звідти лунають щирі вітання для глядачів, які мають нагоду ловити хвилі від Гуманської телевежі. Якраз в ранішній час лунають вітання. Свята справа. Баба діда вітає і дід бабу. Сидять поруч і слухають, як вони одне одного вітають. Та й сусіди слухають. Бо ще звечора оббігала баба сусідів – сидіть та слухайте як ми будемо вітати. Все село слухає, і райони слухають. Грошей не жаль. Хай добрі люди слухають. Потім дід Омелько разом зі своєї невеличкою сімейкою в якій:
Тільки він та вона, та старий, та стара,
Та Іван, та Степан, та Василь, та Панас,
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косаті, та два парубки вусаті,
Та дві Христі в намисті, та дві ляльки в колисці
вітають свого онука з його першим роком життя (вперше постригли недавно). Хай знає онук, як дід його любить і вся рідня любить. Сидить дід, сидить баба, і онук сидить та пузирі носом пускає, слухають свою улюблену: “Как на том берегу…”. І хоча дідові на той берег вже і запізно, а онукові ще й ранувато – слухають. 
І вітає любляча дружина свого люблячого чоловіка, сидячи перед щирим невгамовним ящиком, як голубки. І зятя вітають, попередивши його, що будуть вітати. І сватів, і кумів, 
Оце таке в нас гуманське вітальне телебачення . 
І коли запитуєш редактора, чому отакі пісні передаєте – відповідь одна – люди замовляють. Гроші потрібно відпрацьовувати. А замовили б “Боже, Царя храні” то і про Царя вшкварили б. Що хочуть те й передають. Хоча б замість оцього всього краще передавали б житіє святих. Користі більше. 
Скоро будуть вітати із похоронами, замовляючи траур Шопена, реквієм Моцарта – не вказуючи імені покійника за відсутності такого. І сміх, і гріх…
Кажуть, що в людей грошей не має. Неправда! Смаку немає в посполитих – це правда. А гроші є, на вітання то нашкребли. Не останні ж від серця відривають.

Згадаємо

Світлина від Романа Коваля.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Романа Коваля.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Романа Коваля.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Романа Коваля.  Ð¡Ð²Ñ–тлина від Романа Коваля.  
16 травня 1638 р. запорозький гетьман Яків ОСТРЯНИН на р. Стариці розбив польське військо.
16 травня 1648 р. Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ спільно з татарами розгромив військо Речі Посполитої під Жовтими Водами.
16 травня 1892 р. народився Теодор (Тодор) ЖЕРЕБНИЙ, сотник Армії УНР. 1 листопада 1920 р. вступив до військово-польової жандармерії УНР. 
16 травня 1954 р. почалося повстання політв’язнів у концтаборі Кенгірі.
16 травня 1960 р. в російській неволі загинув Кирило ОСЬМАК, президент УГВР.
16 травня 1990 р. народився Сергій АМБРОС, доброволець полку “Азов”, громадський активіст, учасник руху ультрас ФК “Дніпро” Черкаси, учасник Національної революції 2013 – 2014 рр. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно). Лицар ордена “Народний Герой України”.
Вічна слава!
“Незборима нація”

Між Шполою і Звенигородкою зводиться бойовий комплекс

Від дружинників Київської Русі до сучасних «кіборгів» — на території Козацької сільської ради (поблизу траси Умань-Золотоноша) розпочато будівництво «Національного військового парку-музею України». Ідейним натхненником цього проекту став приватний підприємець, волонтер, афганець і засновник Всеукраїнського військово-патріотичного центру-музею «Шампань» Олег Бойко. Нещодавно активісти ГО «Товмацький курінь» побували в гостях у ініціатора такої незвичайної ідеї та дізнались, що поступово до парку буде перевезено всі експонати «Шампані». Про плани, перешкоди та строки реалізації проекту дізнавався кореспондент «Шполяночки+».
Під будівництво парку виділено 12 гектарів землі. У майбутньому це буде хутір Нова Шампань, де Олег Бойко планує відтворити всю військову історію України. Наразі зводиться будівля самого музею — площею понад 1,5 тис. кв. метрів на 8 залів. На всій іншій території будуть розташовані у натуральну величину експозиції, присвячені Трипільській культурі, періодам Київської Русі, Козацької доби, Української революції 1917-1921 рр., Другої світової війни, діяльності УПА, історії партизанського руху, війні в Афганістані та АТО. А поки на трасі про майбутній об’єкт сповіщає невелика будівля із написом «Криївка» — «Територія для нескорених».
Ідейного патріота під час реалізації проекту постійно супроводжують неприємні перешкоди — днями музей у Шампані зазнав пожежі, яка знищила багато експонатів. Пан Олег не вірить у випадковість, вважає це диверсією з боку недоброзичливців. Так, черкаський журналіст і радник голови Черкаської ОДА Андрій Кравець написав у соціальних мережах наступне: «Найкращої імітації фігури Тараса Шевченка, яку я будь-коли бачив уже не існує, сьогодні вранці ця фігура Кобзаря згоріла дотла... Дорога вона була не тільки у грошовому еквіваленті (меценатом був Олег Васецький), а й чудовим виконанням майстрів американського «Голлівуду» і цілісною експозицією, яку організував Олег Бойко. Шкода, коли нищиться історія, а разом з нею — і частка історії сучасної. Пожежа в музеї Шампані поглинула і унікальні прапори, пошкодила багато зброї...»
Пан Олег — людина незвичайна. Схожий на козака-характерника, якого ніщо не може скорити. За його словами, нині він витримує великий тиск з боку родичів, цькування поліцейських, намагання відібрати у нього музейні надбання. Але, попри все, не збирається відмовлятися від свого масштабного задуму. Наразі, крім самої будівлі музею, на території майбутнього парку зводиться справжня бандерівська криївка, чи то пак, холодноярський схрон, для якого вже вирито вражаючий котлован.
— От якби мені в поміч небайдужих і спроможних меценатів, щоб справа швидше рухалася, — усміхається пан Бойко. — Та я задіяв всі свої сили, час і енергію, щоб моя мрія здійснилася і цей національний військовий парк-музей обов’язково стане унікальною родзинкою нашої держави. Взагалі-то таких парків у світі існує лише два — в Ізраїлі та Франції.
Життєва історія Олега Бойка вражає неабиякими пригодами. Із самого початку російсько-української війни в 2014 році він допомагає українським військовим на фронті. Ще коли тільки розпочиналися бойові дії, він організував закупівлю у країнах ЄС бронежилетів і касок для наших бійців та переправлення їх через кордон. Коли вперше це робив, то сталося так, що за це потрапив до польської буцегарні, бо за їхніми законами в Україну не можна перевозити більше одного бронежилету. До того ж, він поштовхався із польським поліцейським, мовляв: «хіба ти не розумієш, що москалі після того, як знищать Україну, прийдуть і до вас зі зброєю»! Та нічого не вдієш — там закон стоїть вище всього. Але у Львові активісти пікетували польське посольство з вимогою відпустити українського волонтера Бойка, і це подіяло. Хоча куплені бронежилети й конфіскували, потім волонтер із однодумцями запровадили інші, прийнятні, методи закупівлі амуніцій за кордоном. Для цього сотні українців погоджувалися попрацювати «мурашками» — кожен на собі перевозив бронежилет і каску. І коли сотні людей, вдягнених у ці амуніції, проходили кордон, польські митники лише посміхалися.
Незважаючи на всі труднощі, Олег Бойко обіцяє приїхати в цьому році на історико-просвітницький фестиваль «Товмацький курінь» і привезти виставку експонатів свого музею. Тож буде можливість кожному, хто бажає, поспілкуватися із сучасним українським характерником, подвижником національної ідеї.
Наталія ДАВИДЕНКО