вівторок, 22 липня 2014 р.

Пані Віра вірить в перемогу!

У Каневі мешкає моя добра знайома. Це - справжня українська патріотка. Та ще й має від Бога поетичний талант. Підкреслю - не просто вміння римувати, а творити.
     Час від часу я отримую від пані Віри плоди її творчості - а це головним чином вірші, наповнені змістом - суттю української національної ідеї, власною біллю-переживаннями за страждання рідної землі. І, що немаловажливо - твори завжди актуальні.

Віра Носенко, поетеса, патріотка.

   Раніше я розміщав ці поезії на сайті нашої ГО "Воля ХХІ" (volya.ck.ua), де містяться розділи "Історія", "Культура", "Моя бібліотека" тощо. Але ось вже майже півроку, як сайт наш ліг. Віримо, що він відновиться. Принаймні так обіцяє наш комп'ютерних справ майстер.
   Тож, останні декілька творів пані Віри пропоную вам на своєму блозі. Прошу!



                                          
Ми не будемо більше братами
  Присвячую подіям, які відбуваються в Східних регіонах України. Росія
разом із терористами та сепаратистами ведуть неоголошену війну проти мирного
населення, шматують мою рідну Україну. Вірю
у перемогу!




Називав мене другом і братом,

Кликав також своєю сестрою,

А тепер йдеш ордою вбивати,

Начиняєш смертельні набої.



Найсучаснішу грізную зброю

Пропихаєш крізь наші кордони,

Кличеш військо вороже до бою

Та карательні тягнеш загони.



Цілиш в серце вкраїнського роду: –

(Так слугуєш кремлівському кату)

Сієш розбрат і горе народу,

Що не хтів із людьми воювати.



Вас просили й молили забрати

Зброю й найманців з Неньки-Землі.

Ви ж з братами прийшли воювати,

Ви не браття тепер – москалі!



Лижеш п’яти своєму вампіру,

Що впивається людською кров'ю!

Він «заплатить» тобі в повну міру

І розчавить тебе із «любов'ю».



Ми не будемо більше братами, –

Розбратали нас «карлики» злі.

Ми не будем ніколи «хохлами»!

Ви – імперія зла! Москалі!



Віра Носенко

20.07.2014

             




     Стогін землі



Як тяжко бачить танки у полях,

Як гірко чуть тривожний стогін-голос:

Вже покалічена свята моя земля

І стоптаний дозрілий хлібний колос.



Її ворожий чобіт розтоптав…

На полі бою патріотів вбито…

Де впали краплі крові – мак зквітав

Між колосками наливного жита.



На смерть ідуть бійці…За Україну!

Проти розкольників і банд сепаратистів,

За неподільну в єдності країну

Від ворога і злющих терористів.



А посіпак які батьки родили,

Яких пісень в колисочках співали?

Та скільки ж горя нелюди зробили:

Народ вкраїнський підло й зло вбивали?...



Як можна хліба кусень в руки брати –

(Гаряча кров людська по них біжить)?

Це  не людина вже – вона страшніше
ката!

Чи ж має право вбивця в світі жить?



Приходить край усім страшним навалам.

І цій війні прийде скоро кінець.

Усім Героям, що в боях упали,

Сплететься в людській пам'яті вінець.



Заколосяться ниви золотисті,

Цвістимуть маки в луках і полях…

Небо Вкраїни буде мирним, чистим,

Ніколи не стогнатиме свята моя земля.



            Віра Носенко

            19.07.2014
 
                             А в доказ широти виднокругу авторки - її ліричні рядки:


                                     
  Сінокіс


Лоскочуть душу ніжні аромати

У свіжості ранкової краси:

Чебрець рожевий, пишна рута-м’ята

Впиваються від срібної роси.



Дух різнотрав’я – пахощі розносить,

Пахтить земля, гайочок, древній ліс…

Дзвенить коса – складає у покоси

Цілющий і духмяний сінокіс.



Лежу горілиць в трунковій травиці,

Вгортаючись в казкові чудеса.

Збираю сіно в купочки-копиці

Під спів перепелиці в небесах.



Звабливий чепчик, подих материнки,

Гіркий цикорій, терпкий звіробій:

Моє дитинство й росяні стежинки

На сіножаті… в пам'яті моїй.

                                            Прошепочи мені


Прошепочи мені моє ім'я,

Вплітаючи у запахи діброви,

Щоб мила й ніжна усмішка твоя

Вустами цілувала очі й брови.



Прошепочи і сердечком своїм

Про вічне і палке своє кохання,

Щоб в унісон співало із моїм,

Впиваючись нектаром до світання.



Прошепочи під вітром у гаях,

Під шумом проливної дощовиці,

Під чистим небом, в пісні солов'я,

Під дзюркіт кришталевої водиці.



Прошепочи над ставом голубим,

Під віттям, що сховало нас з тобою,

Під хмарами кудлатими, мов дим,

Де місяць пасе зорі чередою.



Прошепочи тихенько, коли сплю,

Я й уві сні тебе щораз почую:

«Дружинонько, я так тебе люблю»…

Я почуття твої й мої віншую.

Немає коментарів:

Дописати коментар