Дохристиянські ритуали давніх українців

Днями розповсюдилась по світу інформація про те, що Путін (він же Х.йло) з Мєдвєдкіним та зі своєю вірною конякою Лавровим ду-у-уже невдоволені тим, що українці не вважають себе одним народом з москвинями.
   То я оце знайшов на сайті UA.info такий цікавенний матеріал, який не залишає сумнівів про нашу окремішність, різницю між українцями й москвинями. Адже, як ми можемо вважатись однією спільнотою, коли наші предки мали таку розвинену дохристиянську культуру у той час, коли предки сучасних москвиней (тоді ще навіть далеко не москвині) сиділи на деревах та культурно шукали одне у одного в шкірі...
    Тож і не достовірне зізнання Блока про те, що  скіфи вони... Азіяти - можливо. Але далеко не скіфи були їхніми пращурами.  Ви лише порівняйте тваринку, що сидить на дереві й чіпляється хвостом за гілки, і ось це:

                 
                                                                     *    *    *
Українці – християни, але древня магія язичництва подекуди жива. Можливо, дехто здивується, але здебільшого – у православних обрядах. Деякі із них відомі кожному ще змалечку, а деякі, сподіваюся, стануть цікавим відкриттям. Наші предки були язичниками, а тому пошанування природи було постійним, щорічним, циклічним ритуалом.

1. Древня українська легенда розповідає про квітку папороті, котра цвіте коротку мить лише на Купала, тобто у день літнього сонцестояння, що припадає на 20-21 червня. Той, хто здобуде квітку папороті, зможе розуміти мову тварин і рослин та знаходити скарби. Частково давні ритуали збереглися і до сьогодні, щоправда, комерціалізувалися. Віряни ж у цей час святкують Петра і Павла.

 2. По діагоналі від печі українці облаштовували парадний кут, або, як його ще називають – покуть, червоний, або святий, кут. Саме тут ставили ікони, прикрашені цілющим зіллям та квітками, вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички. Покуть оберігав рід від лукавих сил. Дослідники вважають, що це відголосок ідолопоклонства, коли в куті ставили домового божка.

3. Головний убір одруженої жінки мав магічне ритуальне значення і використовувався у різних обрядах. Після взяття шлюбу “світити” волоссям для дівчини було неприпустимо, бо вважалося, що це може викликати неврожай, падіж тварин тощо.

4. Магічним було і приготування хліба. Його пекли раз на тиждень, найчастіше у суботу.Цим займалися жінки, рідше дівчата. Виготовлення хліба було своєрідним ритуалом, який обріс низкою заборон і обмежень. Так, не можна було пекти хліб у п’ятницю, тримати двері відчиненими під час “садіння” хліба в піч, торкатися до хліба під час менструації, позичати з дому хлібну діжу й лопату тощо. Хліб символізував гостинність, добробут.

5. Магічним був і обід українців, який ніс символічне значення – єднання сім’ї. Обідали завжди разом, з однієї миски. Кожен член сім’ї мав чітко визначене місце. Першим починав їсти старший у родині. Під час обіду заборонялося сваритися й просто голосно розмовляти, сміятися, стукати ложками тощо. Їжа, яка здобувалася тяжкою працею, мала й відповідне ставлення до себе.

6. Важливим був і особливий обрядовий хліб – коровай. Цей священний хліб мав велике ритуальне значення і, без сумніву, жертовний характер. Про це свідчить і його назва, близька до санскритського kravya, що з латинської мови означає м’ясо. Цього ж кореня слова корова, кров. В деяких регіонах України коровай досі печуть із прикрасами тіста, що схожі на коров’яче вим’я. Усе, що стосувалося короваю, набувало магічного значення. Коровайницями не мали права бути вдовиці або розведені – лише жінка з щасливою подружньою долею допускалася до хлібної діжі.

7. Відома була українцям і магія гурту. За часів феодалізму, коли над громадою нависала смертельна загроза (холера, чума, неврожай), виконувалися спеціальні колективні роботи магічно-охоронного призначення: оборювання, огороджування села, ткання за одну ніч жертовного полотна – громадського рушника.

8. Характерним звичаєм Введення (21 листопада) був прихід першого відвідувача – полазника. В його основі лежала так звана “магія першого дня” – віра людей у щасливу або нещасливу прикмету. На Введення стежили, щоб першим до хати не зайшла жінка або дівчина: такий візит вважався небажаним. Натомість вірили, що прихід особи чоловічої статі обіцяє щастя і добробут.

9. На Андрія важливими були прийоми любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожіння із балабушками, калитою тощо. Вже із ХІХ століття вони втратили свою магічну функцію і перетворилися на традиційні ігри, що супроводжувалися сміхом та жартами. Пережитки язичницьких уявлень знайшли відображення у звичаях “карнавальної свободи”, яка негласно проголошувалася на Андрія.

10. Магія Різдва мала захищати людей від впливу злих сил, особливо небезпечних у цей період, забезпечити добробут і щастя у наступному році, визначити перспективи на майбутнє. В основі колядування, приміром, лежать давні магічні уявлення по те, що висловлені у період Новоріччя побажання мають справдитись.

11. Важливим у житті українців був вогонь. Давні язичницькі джерела має звичай ритуальних великодніх вогнів, які розкладали на пагорбах чи безпосередньо біля церкви у ніч із суботи на неділю. Купальським багаттям приписували родючу й очисну силу. Вірили, що стрибаючи через них, можна позбутися хвороб, злих чар і безплідності. Гуцули також вірили в очисну силу ватри.

12. Улітку обжинки були апогеєм аграрно-господарського року. Один із його компонентів – звичай “спасової бороди”, яка пов’язувалася із останніх пучечків незжатого колосся й лишалась на хлібній нині. Дослідники правомірно вбачають у цьому звичаї рештки язичницької традиції жертвоприношення Матері-Землі. “Спасова борода” символізувала закінчення жнив. Кілька незжатих стебел обв’язували червоною стрічкою й прикрашали квітами.

Поміж стебел розпушували кінчиком серпа землю і засівали її зерном із трьох колосків. Верхівку житостою надламували, і біля неї залишали окраєць хліба і дрібок солі. Така “борода” стояла доти, доки господарі не сіяли озимину. В деякій місцевостях лягали на ниву і качалися, щоб Мати-Земля повернула втрачені сили. “Спасову бороду” називали ще “бородою Перуна”, “дідовою бородою”, пам’ятаючи про давніх богів.

13. Користувалися українці і замовляннями. Саме їм приписувалася чудодійна сила впливу на навколишній світ. Найдовше в народному побуті збереглися господарські, лікувальні та приворотні замовляння. Ними користувалися всі верстви сільського населення ще до початку минулого століття, а глибинці – і донині.

14. Велику магічну силу приписували місячним. Цікавим був ритуал прання кількома жінками в одних ночвах своїх місячних сорочок, до якого звертались жінки з надто великою втратою крові під час менструації. Наслідком цього магічного дійства мав стати своєрідний розподіл крові між учасницями ритуалу. Давніми є вірування про магічне використання місячної крові у любовній магії. Використовували цю кров і в магічних засобах для уникнення вагітності.

15. Важливим для українців була і цнота нареченої. Тіло жінки належало роду чоловіка. Дефлораційна кров, на відміну від менструальної, наділялася неймовірно позитивною символікою багатства, добробуту, родючості тощо. Дівчина, яка входила в новий рід чоловіка, символічно мала “окропити” нею присутніх і все господарство.

16. Бажання мати дитину певної статі змушувало жінок звертатися по допомогу до магічних засобів. Зокрема, вважали, що для зачаття сина жінці варто було випити винну настоянку на висушених нутрощах і матці зайчихи, а щоб завагітніти дівчинкою – винну настоянку на печінці і яйцях зайця.

17. Вважається, що на Поліссі знаючі повитухи могли робили так, щоб всі родові болі породіллі на чоловіка переходили і страждав саме він, а жінка народжувала швидко і без болю. Також жінка могла народжувати не лежачи, а сидячи у чоловіка на колінах або повернувшись до нього спиною.

18. Магічних дій під час пологів було чимало. Породілля розплітала коси, розв’язувала всі вузли. Вірили, що це допоможе дитині прийти у наш світ. Жіноче єство уявлялося як щось потаємне, “той” світ. Піхва вважалася проходом, каналом “зв’язку між світами”. А пологи – особливий стан, коли жінка вивергає дитину із “хаосу”.

19. Смерть була пов’язана із шануванням померлих і культом предків. Усі дії, що виконувалися, були спрямовані як на успішний перехід душі покійного у світ предків, так і на охорону живих від шкідливого впливу духу мерця. Приміром, самогубцям про всяк випадок вбивали в груди осиковий кілок.

20. Щоб Колесо року крутилося, українці зустрічали весну магічно. Матері випікали дітям “жайворонків” і “голубів”, із якими вони ходили вулицями, закликаючи птахів із вирію. Древніми є і веснянки, які зародилися ще тоді, коли українці відраховували початок року із березня.

21. Писанки хоч і є традиційним атрибутом Великодня, мають древнє язичницьке походження. Слов’яни вірили, що світ почався із яйця. На писанках і досі малюють древні знаки Богині-Берегині.

22. На Юрія (6 травня) відбувався ритуальний вигін худоби на пасовище. Також у цей день збирали росу – вважалося, що вона магічна і має цілющі властивості.

23. Вірили, що саме на Зелені свята (у православній традиції це три останні дні перед Трійцею та три перші дні Троїцького Тижня (після Трійці) до домівок приходять русалки або душі померлих родичів, тому й намагалися від них захистися.

24. Із особливою симпатією українці ставилися до лелеки, в якому вбачали “птаха сонця”, котрий приносить в оселю щастя.