понеділок, 28 березня 2016 р.

Причастя кров'ю, або двічі не вмирати



Епіграф. "Забагато "гопака" і мало інтернаціоналізму" (друзяка Горький Лук)
Тільки в Україні існує дивовижна «язичницька» ікона.
Унікальна. Козацька.
На ній не зображено жодного святого, чи апостола....
Я недавно повернувся з фронту, від хлопців.
Був в Широкіному.
Так от - там перед виїздом з Маріуполя перед блок-постом є невеличкий супермаркет.
І коли наші бійці їдуть на ротацію, то зупиняються щоб там купити собі смаколиків і мінералки.
Я їхав з ними і зайшов разом щоб кави сьорбнути на доріжку.
Так от стоять в черзі до каси наші морпіхи в брониках із автоматами і кулеметами. А між ними стоять місцеві. Теж в касу. Ну і розмовляють звісно. Я собі каву попиваю і ті розмови слухаю. Всяке говорять. І добре і не дуже. Але то життя, нікуди від того не дінешся. Коли всі бійці вже сплатили за покупки і вийшли,то в черзі залишився останній молоденький солдатик із пакетиком цукерок і автоматом в руках.
Саме цей момент вибрав місцевий "мужичок" в спортивних штанцях з пивом,ковбасою і чіпсами, щоб завести із солдатиком розмову "за жизнь".
- Вот пасматрі, боєц, ми же всє братья - і русскіє і украінци і бєлоруси! Што нам дєліть? Зачєм ваєвать? Вот зачєм ти воюєш? Зачєм ти сюда, к нам прієхал? Тут наша зємля, русская ! Вот жилі сєбє, дружно, пока ви сюда нє прієхалі! Вас же нє звалі?"
Ну і все в такому ж ключі.
Солдатик мовчав і не реагував. Тільки дивився через скляні стіни на товаришів, які вантажились в "Урал" із своїми кулеметами, гранатами, броніками, кока-колами і бананами, щоб поїхати в саме пекло під кулі снайперів і мінометні обстріли і стати живим щитом перед Маріуполем.
- Вот у тєбя автомат. Ти в ково стрєлять собрался? В братьєв своіх? В русскіх? Єто же кієвскіє власті і бандеровци нас лбамі сталківают! Єто вєдь не украінская зємля і окупанти здєсь ви!".
Черга із місцевих таких же "ватних мужичків" схвально закивала і загуділа.
Солдатик мовчав, тільки нагнув голову у важкому шоломі.
Тільки жовна грають на щоках.
Я покинув свою недопиту каву і рушив до нього щоб якось захистити, адже він ще хлопчик молодий, хоч і з автоматом. Куди йому сперечатися із такими упоротими ватними сепарами ? Які знайти аргументи і слова?
І раптом це "дитя із цукерочками" повертається до ватника, дивиться йому в очі і каже:
"Ти в морду хочеш? То я дам!"
Геть не лагідно і не толерантно.
І я бачу перед собою вже не дитину, не хлопчика, не безпомічного юнака, а Воїна, Героя, Захисника. Того, хто "Двічі не вмирати", того, хто "Козацька потилиця ворогам не хилиться!", того, хто "вшрамся та не дамся!".
Із шевроном морської піхоти "Вірний завжди".
Бачу обстріляного ветерана, молодого, але із блиском криці в погляді. Із бойовими побратимами в "Уралі" з кулеметами, гранатами, броніками , бананами і незламним веселим козацьким духом. І з мечем-автоматом і пакетиком цукерочок в руках.
І це не я його хочу захистити, а він мене. І всіх нас.
І захистить, і не злякається.
А так , мовчки нагне голову, заграє жовнами, і дасть в морду всякому, хто захоче посягнути на Україну, порве на шмаття і не відступить ні перед ким.
Бо "Вірний завжди".
І мене попустило, і від серця відлягло .
Є час розкидати каміння, а є час його збирати.
Слава Богу, що ми встигли розкидати "каміння" українського духу, жертовності і патріотизму!
А тепер, в час війни, збираємо.
Збираємо те, що міцніше за всі кремені світу .
Не дорікайте мені моєю нетерпимістю і нетолерантністю, моєю "надмірною українськістю", моїм гострим словом.
Це від болю.
Коли ріжуть по живому, то людина кричить.
На старовинній дивовижній "язичницькій" козацькій іконі не зображено жодного святого чи апостола...
На ній намальований птах, який роздирає дзьобом собі груди, видовбує собі серце і годує ним маленьких пташенят , що порозкривали внизу свої ротики. І напис в'ється: "Яко птах, груди свої роздираємо, і народ свій, яко пташенят, кровію своєю годуємо!"
   Птахові боляче, він мабуть кричить і плаче, але пташенята виживуть.
Потім, після війни будемо розсипати перли терпимості і толерантності.
Мій телефон не буде дзвонити серед ночі, і з слухавки не будуть чутися вибухи, між якими хрипкий голос не буде просити: «Дядьку Сашко, у нас тут обстріл, то ви тим часом розкажіть нам по телефону казочку якусь, а я ввімкну голосний зв'язок щоб весь бліндаж слухав!»
Що – що, а цього мені дійсно не буде вистачати. Мабуть нікому на світі, ніякому артисту чи співаку, так не дзвонили ніколи.
Я після війни буду розказувати тільки добрі казочки, грати на лірі і співати "Їхав козак за Дунай" і "Was wollen wir trinken".
І не буду більше лаяти "русскій міръ" і не буду ображатися, а буду весело сміятися з анекдотів про сало і шаровари, не буду нагадувати, що українська мова - то питання не культури і справедливості - а безпеки і виживання України.
Хоча ні, буду. Але за це вже якось вибачте .
А покищо воюєм, браття !
Хто чим може і уміє. Хто - автоматом, хто - берцами, термобілизною, ліками, хто -консервами і салом, а хто - словом.
"Не за ставочок зариблений, не за пасіку багату чи хутірець порядний"
А за дітей наших, за коханих, за батька і матір, за землю свою.
Ту, яку, окрадену, у вогні збудили...
І кожен, яко птах груди свої розриває і кровію своєю народ яко пташенят своїх годує і творить цим вічне Святе Причастя.
"Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається." (Мр.14.24.)
Як важко зрозуміти це Таїнство! Нема пророка у Вітчизні своїй?
А в Україні є!
"Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори –
Все покину, і полину
До самого Бога
  Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте !" (Заповіт Т.Шевченко)
    І хлопці в броніках і балаклавах завантажилися до машини, мене, старого дядька витягли до себе за руки, і поїхали до Широкіного. Повз бетонні "волноломи", які замість моря стоять на сухопутній трасі, загороджуючи проїзд ворожим танкам.
Їду, дивлюся на ці "волноломи", розписані волонтерами як велетенські писанки -петриківськими візерунками і посміхаюся.
   
Бо, межи ягідками і листочками, межи мальвами і незабудками, читаю таємні письмена українських воїнів:
"Тебе і твого війська ми не боїмося! Землею і водою будем битися з тобою! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий як у вас, поцілуй за те в ср&ку нас!"
Через три дні Широкіне було звільнене від окупантів.

вівторок, 22 березня 2016 р.

Курочка Ряба,золоте яєчко і Василіск


А можна і я щось про гарячу одностатеву пробему напишу?
Якось всі раптом кинулися про це писати.
Прямо як не не пишеш про гамасєків, ЛБНТГ, чи як там воно, то ти ніби вже і не блогер і не культурний і не сучасний.
Вам шо, пороблено?
У нас війна іде,люди щодня гинуть, а ви із пальця висмоктуєте проблеми і на всіх ресурсах їх обгоаорюєте !
Чи може грошей підкинули на висвітлення "гарячої теми"?
А то ніби нема про що писати - тільки про те хто кого і як "довбе" , як це правильно робити і як "рекламувати", і як народ їх не сприймає і як товче.
Ну блін, прямо пулітцеровський клуб утворився по захисту "справжніх демократичних цінностей".
Шо там обговорювати?
Та трахайтеся собі куди хочете - це ваша власна свобода, якої у вас ніхто не забирає.
Але влаштовувати паради і всіляко пропагувати ваші Лабутени чи ЛГКНБ (от ніяк не запам'ятаю цю дебільну абревіатуру) явно не на часі.
Нє, я канєшно бачив у бабуні в селі , як півень курку потопче, а потім гордо крила розправить і кукурікає, а курка надимається від гордості і ходить по двору якась пришелепана від радості, і кудкудаче, і кудкудаче .
Ну так їм сам Бог велів - півник собі рід продовжив, а курочка Ряба дідові і бабі яєчко знесе.
А ви чого квокчете і кукурікаєте? Ви настільки впевнені , що мені і моїм дітям конче необхідно знати що вас вигадливо топчуть? Ну, гратулюю вас. Радий що у вас все склалося. Що ще тут скажеш? Горіла сосна - палала , бігла куниця - красна дівиця, у вас товар,а у нас купець , просили мама , тато і ми просимо,...
А паради і карнавали влаштовувати нахера ?
Ще не всі бачили і не всі знають? З роботи виганяють? На телебачення не запрошують? В АТО не пускають ?
Інтимні стосунки - то від слова "інтим" , "втаємничення" , "потаємність" , з латини "внутрішній".
Кущів не вистачає, спальня у батьків затісна, чи з общаги виганяють ?
Ви ще скляні туалети пропагуйте.
Свобода трахатися це одне, а от свобода пропагувати , хай і приховано - це зовсім інше.
Я розумію що критична кількість цих "лабутенів" у владі і ЗМІ вже досягнута, але народ наш має в своїй культурній традиції найбільший масив любовної лірики ,пісень , звичаїв і поваги до жінки і родини. Такий здобуток прогресивній Європі і не снився.
І цей народ поки що, слава Богу, вважає ,як і я до речі, що "плодіться і розмножуйтесь" набагато правильніше для життя ніж "довбіться і хваліться".
Хоча ,якщо постараєтесь і знесете яєчко , я з радістю побіжу із вам на парад !
Отут буде чим пишатися і що показувати !
Оце сакральність ! Оце здобуток !
Дивіться люди - українська писаночка кольорів веселки !
І велика ж яка! Ледве через дупу вилізла !
В Європі таке вже було.
У Відні.
Там теж півень яйце зніс. Тільки вилупився із нього страшний змій - Василіск.
Так європейці його не на паради водили,а в криниці закопали і каменем привалили.
Так шо не треба нам тут про Європу і демократичні традиції.
Післямова: Коли писав ,то подзвонили із студії Шустера і запросили на обговорення ЛГБНТКЗГ( все забуваю цю дебільну абревіатуру). Теж мені експерта знайшли.)) Хоча від долі не втечеш. Долучаємось і ми до мейнстріму . Піду , може щось розумне почую.
                                                                    

Людина Бакая оформила у приватну власність 92 гектари заповідника «Трахтемирів»

У приватну власність голови АТЗТ «Аграрно-екологічне об’єднання «Трахтемирів» Андрія Слоневського було оформлено 38 ділянок загальною площею 92,06 га, що розташовані на території ландшафтного парку «Трахтемирів» у Черкаській області. Про це свідчать дані Державного реєстру речових прав на майно.
У 2006 році Слоневський отримав держакти на право власності на ділянки площею 85,69 га. У вересні 2013 року він отримав свідоцтво про право власності на ділянку площею 1,75 га. У липні 2015 року – ще на дві ділянки загальною площею 4,62 га.
Всі ділянки знаходяться на території Григорівської сільради (Канівський район, Черкаська обл.). Слоневський отримав їх для ведення особистого селянського господарства. Деякі ділянки частково займають ліси.
На сьогоднішній день прокуратура судиться за незаконно виділені у приватну власність ділянки на території ландшафтного парку «Трахтемирів».
Нагадаємо, у 1994 році був створений Державний історико-культурний заповідник «Трахтемирів» (площа – понад 11 тис га). Та у 2000 році практично вся територія (близько 11 тис га) державного заповідника перейшли у користування недержавного Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», власником якого стало АТЗТ «АЕО «Трахтемирів». У державному заповіднику залишилося всього 590 га. У 2007 році директор заповідника розповідав, що територія, яка залишилася у їхньому віданні – «це берегова смуга біля села Бунчук», на яку вони ніяк не могли отримати держакт власності.
У 2013 році засновниками АТЗТ «АЕО «Трахтемирів» стали компанії «Legolas Limited» з острова Мен (73%) і «Limited Liability Agrement of Uppland L.L.C» зі США (24%). За даними програми «Слідство.Інфо», «Legolas Limited» через низку офшорних компаній належить Вадиму Новінському. У його компанії «Смарт-Холдинг» інформацію про входження до «Трахтемирова» підтвердили.
Директором АТЗТ «АЕО «Трахтемирів» залишився Андрій Слоневський. Це – людина екс-голови «Нафтогазу» і Держуправління справами Ігоря Бакая, який після Помаранчевої революції втік до Росії. Сам Бакай розповідав в інтерв’ю, що познайомився зі Слоневським у магазині зброї, де той працював. Останній захоплюється мисливством.
Зауважимо, що навесні 2015 року мисливський будиночок, відомий як «дача Бакая», повністю згорів.

неділя, 20 березня 2016 р.

Микола Теліженко представив ювілейну виставку

18 березня у КУ «Черкаський художній музей» ЧОР відбулося відкриття ювілейної виставки творів Заслуженого художника України Миколи Теліженка.
Микола Матвійович Теліженко – відомий український скульптор, графік – Заслужений художник України, народився 16 березня 1951 року в м. Звенигородка на Черкащині. Член Національної спілки художників України з 1987 року. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України з 1998 року. Закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва та Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва. Педагоги з фаху: В. Борисенко, В. Овсійчук, М. Курилич.
Працює в різних видах декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва: різьблення по дереву, графіка, монументальна скульптура, пластика малих форм, художня кераміка, витинанка. Учасник багатьох обласних, всеукраїнських, міжнародних виставок, фестивалів, симпозіумів. Роботи зберігаються у Державних музеях та приватних колекціях Бельгії, Греції, Канади, Німеччини, Польщі, Швеції, США.
Живе і працює в Черкасах. Тут його мозаїчні панно прикрашають магазин «Рубін» («Козак Мамай») та естраду дитячого парку («Скоморохи»), 1986р. Він є автором найбільшого в Україні портретного зображення Тараса Шевченка виконаного  у 1989 р. у монументальному мозаїчному панно на фасаді школи с. Будище Черкаського району. Митець є автором меморіальних знаків (хрестів), встановлених на могилі гетьмана України Петра Дорошенка (село Яропольче Московської області) та на символічній могилі Нестора Махна у Гуляйполі (1990-і роки), і співавтором пам'ятника жертвам Чорнобильської трагедії у Соборному сквері Черкас, 2006 р. Багатогранність таланту художника проявилась і в створенні гербів Черкащини, Звенигородщини, Кам'янщини.
Микола Теліженко – автор пам'ятників учасникам антибільшовицького повстання в с. Легедзине Тальнівського району та жертвам голодомору 1932-1933 рр., що споруджений у Бельгії, у місті Генк. Художник є автором першого в Україні пам'ятника Небесній Сотні, встановленого в Холодному Яру (2014 р.), та скульптурної композиції на честь героїв АТО в місті Тальне (2015 р.).
Особливою сторінкою творчості Миколи Теліженка є витинанка. Саме він здійснив справжній прорив у розвитку цього виду мистецтва, піднявши його від хатнього рукомесла до образотворчої монументальності. Микола Матвійович Теліженко визнаний майстер модерної української витинанки. Фаховий митець, що чудово володіє тонкощами композиції, ритму, символіки, маючи розвинену уяву, він створив у техніці витинанки серії творів, в яких вирішує складні історичні теми: «Холодний Яр», «Велесові перевесла», «Трипільські ритми», «Листи з Майдану» та інші. Першим серед колег він відобразив і найгарячіші події Революції Гідності («Майдан у вогні», «Козак Михайло, беркутня і всяка чортівня», «Різдво на Майдані», «П'єта на Грушевського»…) та війни на Донбасі («Кіборги», «Туга за Іловайськом»…). За свою плідну працю Микола Матвійович Теліженко нагороджений Орденом за Заслуги ІІІ ступеня.

Для художника не існує технологічних обмежень у роботі: однаково віртуозно він володіє ножицями, різцями, долотом, рванням, морщенням, застосуванням кольорових підкладок та накладок, залежно від того, чого потребує вирішення задуму. Роботи Миколи Теліженка, кожна з яких унікальна, вражають глибоким проникненням у сутнісні основи буття українського народу і національну самобутність його культурної спадщини

«Потеряшка» Т-72Б из Улан-Удэ нашелся в Украине

Selection_005Отправной точкой нашего расследования стала фотография из соцсети со страницы Евгения Сафонова (страницафотоальбом) — террориста так называемой «Донецкой Народной Республики».Selection_004Selection_003
На ней Сафонов позирует на фоне танка Т-72Б образца 1989 годаФотография загружена в фотоальбом 27 февраля 2016 и, судя по тепловозу на заднем плане, сделана в депо.Selection_001Выводы о том, что перед нами Т-72Б образца 1989 года, сделаны на основании наличия элементов динамической защиты Контакт-V и прицельной системы 1К13-49, которая входит в состав комплекса управляемого вооружения 9К120 «Свирь». Так же на танке не установлен датчик ветра ДВЕ-БС, что дополнительно говорит о принадлежности к вышеуказанной модификации. Стоит отметить, что Т-72Б образца 1989 года в Украину не поставлялся, и ни при каких условиях не мог стать трофеем. Давайте еще раз взглянем на фотографию. Как-то сразу в глаза бросается трехцветный камуфляж из зеленой, черной и желтой краски, что не свойственно танкам, который передавал «российский военторг» террористическим организациям «Л/ДНР» (напомню, про февральские факты поставок военторга можно прочитатьздесь). В процессе поиска «источника» танка, мы вышли на фотоальбом 5-ой отдельной танковой бригады ВС РФ (в/ч 46108, Улан-Уде, ВВО),  в котором есть множество фотографийТ-72Б образца 1989 года второй танковой роты первого батальона в трехцветном камуфляже. Схема нанесения камуфляжа и количество цветов совпадают, за исключением того, что зеленая краска на танке у Сафонова выглядит ярче.

На данном этапе можно предположить, что танк на фотографии Сафонова состоял на вооружении 5-й ОТБр ВС РФ, и впоследствии был передан террористам. Почему сделаны такие выводы:
  • Т-72Б образца 1989 года состоял\состоит на вооружении 5-ой ОТБр
  • Т-72Б образца 1989 года не поставлялся в Украину и не мог стать трофеем
  • камуфляж танков идентичен, за некоторыми исключениями
  • 5-я ОТБр ВС РФ не раз была замечена в Украине (см. тематические ссылки)
  • 5-я ОТБр ВС РФ c осени 2015 года начала перевооружение на новейшие модификации Т-72Б3 (источникисточник), что позволило российскому «военторгу» передать танки бригады террористам «Л/ДНР»

субота, 19 березня 2016 р.

Проект пам’ятника «Борцям за волю України» представили в ОДА

Він є уособленням споконвічної боротьби українців за свою державу, що об’єднує в єдиній концептуальній ідеї різні історичні періоди останнього сторіччя. На цьому наголосив перший заступник голови ОДА Віталій Коваль під час засідання за участі архітекторів, представників духовенства, а також бойових підрозділів, спілок. «Таким чином ми увічнюємо пам'ять борців за Україну, починаючи з 1917 року», - підкреслив посадовець.


Начальник управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Василь Дмитренко зазначив, що ідея створення пам’ятника схвалена черкаським осередком спілки художників ще торік. Наразі над ним працює член Національної Спілки архітекторів України Юрій Калашник разом з управлінням містобудування та архітектури області, скульптором обрали відомого митця Миколу Білика, який є автором багатьох відомих скульптур, зокрема  Княгині Ольги в Києві на Контрактовій площі, пам’ятника Ярославу Мудрому біля Золотих Воріт та ін.
– Проект забудови мікрорайону здійснювався під моїм керівництвом, відтак розташовуватиметься Стела в місці зламу вісей – на перетині колишньої вулиці Кірова, нинішньої Святотроїцької, та Хрещатика, – сказав архітектор Юрій Калашник. – Отож ми поступово під час проходження Алеї вшановуватимемо українських борців різних часів.

Фахівець пояснив, що пам’ятник має своєю формою уособлювати героїчний дух, а гранчастий вигляд придає йому динаміки. Навколо обеліска буде кований вінок пам’яті з надписом: «Борцям за волю України» в орнаменті дубово-калинового листя, завершуватиметься обеліск скульптурою Архангела Михаїла, спрямованого  на південно-східний, південно-західний напрямок та буде практично протягом дня освітлений, увечері ж – підсвічений ліхтарями. У цілому висота сягатиме 17 метрів. Внизу у вигляді козацького хреста розташують плити, на яких викарбують різні періоди боротьби українців за свободу. Текст нині опрацьовують історики. Буде поновлено благоустрій.

Митрополит Черкаський і Чигиринський Владика Іоан схвально поставився до ідеї створення пам’ятника. Каже: подвиг борців увінчує постать небесного Архістратига, непереможного воєводи, до якого ми звертаємось та оспівуємо в молитвах. І хоч Герої всіх часів мали різні віросповіданнями, їх об’єднувала єдина ідея - боротьба за рідну країну. «Духовна постать Архангела Михаїла  супроводжує на боротьбу ще з давніх часів. Він був покровителем Київської Русі й недарма його зображення - на символіці Синодального Управління військового духовенства Київського патріархату, а ще на багатьох шевронах», - сказав Владика Іоан. За його словами, висота Стели, а також спрямований погляд скульптури до прихожан не суперечить церковним правилам. Іоан побажав лише технологічно удосконалити скульптуру архистратига, щоб вона з часом не потемніла, як це сталося в Києві на Майдані. Натомість Юрій Калашник запевнив, що це цілком можливо.
Ідею створення пам’ятника схвалили й Голова координаційної ради учасників АТО Черкащини Олександр Тіхонов, отаман Вільного козацтва Холодного Яру, боєць батальйону «Айдар» Олег Островський, керівник ГО «Воїни АТО Черкащини» Олександр Халамейдик, боєць батальйону «Айдар» Богдан Гаркуша.
– Цей монумент дуже важливий для всіх поколінь, – каже Богдан. – А наше завдання – навчити майбутнє покоління боронити свою Батьківщину. Якщо ж на площах стоятимуть Іллічі, то яке ж виховання ми дамо нашим дітям? А таким пам’ятником ми покажемо нашим нащадкам, що пам’ятаємо подвиг Героїв, за що боремося – і це є основним зерном, бо маємо починати з правди й доносити її до свідомості наших дітей».
Зазначимо також, що ОДА виходить з клопотанням до обласної ради про передбачення відповідних коштів з обласного бюджету на фінансування будівництва. Очікується, що проект реалізовуватимуть частково за бюджетні кошти та кошти благодійників.

Половина росіян очікуе возобновленія боевых действий на Донбасі

Иловайск ВСУ выход война
Кожен другий росіянин очікує відновлення бойових дій на Донбасі незабаром.

Про це свідчать результати опитування, проведеного фондом «Громадська думка», - повідомляє російський Інтерфакс.

«Кожен другий росіянин (52%) вважає, що нинішнє перемир'я на південному сході України буде недовгим і бойові дії незабаром відновляться», - йдеться в повідомленні.

Тим часом кожен десятий (12%) вірить, що перемир'я призведе до встановлення міцного миру. Не змогли відповісти 36% учасників опитування.

На думку 37% росіян, найкращим результатом конфлікту на південному сході України було б, щоб самопроголошені «ДНР» і «ЛНР» «стали незалежними державами або одним державою».

У той же час 22% респондентів вважають кращим варіантом, щоб Донецька і Луганська області залишилися в складі України, але на особливих умовах, з широкою автономією. Кожен десятий (11%) бачить Донецьку та Луганську області в складі України на тих же правах, що й інші області. Вагалися з відповіддю 27% респондентів.

«У тому, що в результаті Україна збережеться як єдина держава в нинішніх кордонах, впевнений кожен п'ятий (20%). Протилежної думки дотримується 47%, не змогли відповісти 33% росіян », - повідомляє сайт.

За даними опитування, 44% росіян добре ставляться до України, 28% - байдуже, 18% - погано. До президента України Петру Порошенко дві третини (67%) ставляться негативно, 24% - байдуже, 3% - позитивно.
Опитування було проведено 12-13 березня серед 1500 респондентів у 104 населених пунктах 53 суб'єктів РФ.

Фонд «Громадська думка» - російська організація, що займається проведенням соціологічних досліджень Основним замовником і споживачем результатів досліджень Фонду є Адміністрація Президента РФ.

"Росія вбиває": створено сайт про військові злочини РФ

Фото з сайту russiakills.com
У мережі створено новий інформаційний проект, який буде повідомляти про військові злочини Росії, передає УНІАН.
Зазначається, що проект створено волонтерами, активістами та журналістами.
"З метою інформування міжнародної спільноти про те, що насправді несе світу "руський мир" у мережі інтернет створено новий інформаційний проект #‎RuSSiaKIlls ("Росія вбиває"), в якому активісти оприлюднюють інформацію про військові злочини, які скоїла Росія проти Чечні, Грузії, України та Сирії", - йдеться у повідомленні.

четвер, 17 березня 2016 р.

Як "русскій мірь" нападав на Україну.


Ви думаєте війна з Росією йде тільки сьогодні?
Вона не припинялася ніколи.
Тільки нам про неї не розказували. Або тупо брехали.
Всі ці "повстання арсенальців", "харківські республіки", "щорси" і "таращанські полки" оспівані в совєцьких кіношках і книжках - то все криваві виразки імперсько-більшовицько-русского міра.
Тоді російський генерал Муравйов обстрілював Київ з гармат, а озвірілі красноармєйци убивали на вулицях за українську мову і вишиванку.
Все чисто як зараз.
Дивимось нашу історію боротьби із московськими окупантами по днях.
Українською мовою.
Під українські гайдамацькі пісні у виконанні гурту "Вертеп" із Дніпра.
Автор історичної праці і анімації - Іван Добрий - Вечір (Еораптор UA).
Автор надав дозвіл на використання його дослідження в просвітницьких цілях.

Подякуємо молодому 15-річному хлопцю за велетенський труд і любов до України.
Дивимось на Ютубі.
Поширюємо відео і лайкаємо.
Щоб молодь дивилася і знала як треба захищатися від лютого ворога.
Слава Україні!

Українці Ру.


По мові передмова.
Пишу про Україну, хоча почну не з України.
В РФ проживає кілька мільйонів українців. Десь я читав що навіть до 15 мільйонів.
Цьому я вірю.
Жив довго сам в РФ і натикався на українців як не через раз,то через два точно. Або самі,або мами , або діди з України. У кожного родичі і у половини хатинки в Шендерівці чи Кривих Колінах.
В наше українське товариство в Мурманську зазвичай приходило десь постійних чоловік п'ятдесят- шістдесят. Хоча за переписом українців проживало там 105 000 чоловік.
І коли Україна прийняла Акт про Незалежність, то наступного дня українці потягнулися до нас бурхливим потоком - по п'ятсот чоловік на день. Я навіть змушений був арендувати щодня великий концертний зал в будинку культури,бо в нашому звичному приміщенні вони тупо не поміщалися.
Але ,коли вони виясняли ,що їхні маєточки і хатиночки з городиками, ніхто відбирати і конфіскувати не буде, то ця хвиля пішла на спад.
Заспокоївшись стосовно збереження "запасних аеродромів" в благословенній, ситій , цивілізованій і красивій Ненці Україні, українці повернулися до звичного російського життя. Заробляння "полярок" із планами повернутися додому багатими російськими пенсіонерами із шикарними перспективами хрущів над вишнями і молочком від сусідської коровки.
А чого ж? Номальні плани . Так само як здати свою квартиру в Москві гастарбайтерам за тисячу доларів і жирувати безтурботно на пляжах Гоа, витрачаючи на розкішне життя і котедж із прислугою сто баксів на місяць.
Але настрій у мене покращився тоді значно. Адже он нас скільки виявляється! Нашого цвіту - по всьому світу! Як треба, то українці знайдуться і підтримають одні одних! Мама ж у нас одна!
Я жорстоко помилявся.
Я до 2014 року мав ілюзію і навіть писав про це із впевненістю, що, в разі нападу Росії на Україну, російські військові із українськими прізвищами, українці, відмовляться бомбити українські міста і села і стріляти в українців. Там же бабусі і мами їхні живуть.
Не відмовились. А навіть радісно поспішають разом із дружинами і дітьми на сафарі із відстрілом "хохлів" .
Бо вони вже давно стали не українцями а українцями Ру. Тобто "русскіми українцями" - власне росіянами,але трошки неповноцінними, із легкою патиною фольльору. Ну це коли "23 фєвраля" за пляшкою між тостами за "Расєю - матушку" і "наше русскоє руководство" можна закусити полтавським сальцем від мами і заспівати "Ти ж мене підманула" . А потім радісно підгигикувати сусідському анекдоту про дурного жадібного хахла і кмітливого русского. Цей конгітивний дисонанс, своєрідна шизофренія легко минається. Вже їхні дітки будуть повноцінними, без всяких "патин" і "налітів українськості".
Точно як Краснознамьонний Кубанський хор. Бутафорські козаки і козачки, що хвацько відтанцьовують і дають лиха закаблукам під українські пісні на вже давно не українській Кубані. Патина по всій морді.
Вони теж "русскоязичні укрАінци" в кращому випадку.
Тепер повертаємося до України. Як лелеченьки.
Розумію що так "склалося історично", що не вони обирали в дитинстві якою мовою розмовляти і до якої культури належати, що життя само примусило наших батьків перейти на російську мову, бо вживати українську було ніде і ніяк. Та і ,чесно сказати, примушували до того щоб українці переходили на російську мову- творили так званий "совєцкій народ", який і маємо зараз повсюди.
Не думайте , що це явище було унікальним в Україні - те ж саме творилося в Казахстані, Білорусії, Татарстані, і всюди, куди дотягувався московський імперський монстр. Просто в Україні воно насаджувалося із особливим цинізмом і жорстокістю.
От із нього, того "совєцкого народу" і береться та сама вата ,яка виходить із лозунгами "Путін пріді !" і є базисом всіх тих "народних республік" і "новоросій", які мали виникнути замість України.
А основна риса "совєцкого народу" якраз і є - російська мова. Це не моя думка, це установка ЦК КПСС , яка і лягла в фундамент цієї "нової і прогресивної спільноти".
Нічого проти російської мови не маю. Як і проти фінської чи англійської.
Я проти зникнення мого українського народу, який пережив віки і окупації з голодоморами, але зараз може зникнути "як обри".
Я взагалі не розумію чому я , в Україні повинен доводити і переконувати, що українці мають розмовляти українською мовою. Це ж не Америка, яка утворилася із конгломерату всіх націй світу. Тут наші корені, наші села і міста, наші Полковничі Хутори, Сабадаші і наші Рось , Росава і Роставиця з Дніпром і Бугом.
"Перед тим як нація помирає, у неї відбирає мову",- це слова класика Ліни Костенко.
"Русскоязичний українець"- це оксюморон,наслідок совка і політики примусової тотальної русифікації.
Як "русскоязичний чех", чи "русскоязичний француз".
Бо твої бабуся і дідусь,а може тато і мама розмовляли українською(судячи по прізвищу).А ти уже ні. І діти твої ні. Тобто ти-перехідна ланочка до "русского". А там русскій бурят, чи русскій мордвін, чи русскій украінєц,кубанєц і т. д. -
то вже не принципово.
Не шкода ? Ну хоч трошечки?
Так і зникають українці, а утворюються "русские" із прізвищами Шевченко, Тетерук чи Палиця.
А потім засідають в російській Думі і голосують за введення російських окупаційних військ в Україну.
Тобто в парній назві "русскоязичний украинец" із часом починає домінувати перша, яка повністю заміщує собою другу.
Як на Кубані, де точно жили україномовні українці, потім стали жити російськомовні українці, потім українці Ру, потім російськомовні У, а потім вже остаточно русскіє.
Процес простий як двері.
Треба визначится для себе хто ти є і яка частинка твого ,поки що подвійного, імені важливіша.
Бути русскім -це не погано. Це добре.Це гордо і почесно.
Бути українцем - теж.
А бути "рускоукрайонським" - це протиприродьно, хоча і "канонічно" по канонам імперського совка.
Просто з часом ви розділитесь(у своїх дітях і онуках) на русскіх і українців.
Якщо ви вважаєте себе українцями, то вектор розвитку в своїй родині у вас буде в сторону України, її культури і історії, ваші діти будуть ходити в українські школи, а ваші онуки будуть знати кілька мов,як у всьому світі, але будуть українцями без всяких "Ру". А ,якщо вектор направлений в сторону Росії, то ваші онуки будуть русскими без всяких "принизливих додатків" У.
От і все.
І теперішні образи на несприйняття подібної психологічної роздвоєності - то хвороба росту. Ніби і українці,але вже трошки русскіє. Нема на що ображатися. Просто речі треба називати своїми іменами. Без всякого камуфляжу і бутафорії.
Але визнати це дуже важко. Тому і ховається страус головою в пісок із заспокійливими сентенціями про "рускоязичних французів", пардон, "українців".
Тому і запускаються мислевіруси про "общєчєловєчєскіє ценності", про "ісчєзновєніє наций", про "хуторянство", про "какая разніца на каком язикє", про "шароварноє отрношеніє", яке "нада іскорєнять", і т.д..
Але чомусь це завжди гра в одні ворота.
Як чорна скринька в математиці - на вході маємо українську ,російську ,англійську ,німецьку мови, досягнення гуманістів і філософів світу,науковців і винахідників з різних країв, шлях у майбутнє всіх країн, а на виході маємо виключно тільки російську мову і совково- русскую "культуру".
І як не називай цю скриньку- чи гуманізатор, чи общєчєловєчізатор, а в реалі це- "русифікатор".
Але процес може бути і зворотній. Починається він із поваги і розуміння що Україна - не Росія, і ми не маємо права дати Україні пропасти. Нам вона передана нашими батьками, і нам її передавати нашим дітям. Не як модифіковану Росію , не як Росію із "чєлавєчєскім ліцом", не як "російськомовну Україну", не як "Україну бєз укрАінцев", не як "Новороссію" чи "Малороссію".
Сам чув на екскурсії в Софії Київській від екскурсантки з якоїсь срані-рязані :" І кагда єто хахли успєлі всьо єто наше захватіть?" Оце і є кінцевий результат розвитку цієї страусячої практики.
Зараз ми всі в одному човні - в Україні,яку атакує знавіснілий імперський російський монстр. Атакує "русскій мірь".
Тому відбиваємось разом, не ділимось за мовою і за проживанням.
Учимо дітей української мови і поваги до України,її історії і народу.
Задаємо правильний вектор.
Тоді допливемо і не потонемо.
Якщо не наше покоління,то наші діти точно.