Осяяння. Мені здається, я саме зараз зрозумів психологію росіян. Навіщо вони лізуть до сусідів, чому з незрозумілим варварським завзяттям все руйнують. Справа в культурі і традиціях. Як не дивно звучать ці слова в даному контексті.
Ті, кому за сорок (та мабуть що й за тридцять) прекрасно пам'ятають народну пісню "У полі береза стояла". Вчили на уроках музики тотально, але ніхто навіть не спробував вникнути в примітивний текст. А даремно. У ній - відповідь. Текст примітивний, суцільні повторення і традиційні люлі-люлі. Отже, перший куплет - У поле берізка стояла. Нічого особливого, художня цінність сумнівна, але багато народів пройшли через цей культурний шар - що бачу, те й співаю. Так що нехай.
Жесть починається з другого куплета. Який висновок робить автор народного хіта, який побачив березу? Він співає - Нікому березу поламати. Ось це з точки зору іншої культури нез'ясовно! Зростає дерево в полі, шелест листя, тінь, які ще асоціації? У автора прості - ех, бл ..., нікому зламати! Ось що турбує російського людини. Чому ніхто не зламав дерево досі? Це проблема. Ось він - вічний російське питання! І відповідь теж в рамках логіки. Тому що нікому. Все просто.
Третій куплет служить логічним завершенням всієї цієї народної творчої концепції та ставить жирну крапку в пісні. Я піду, погуляю і березу зламаю. Ну, має ж хтось, правильно? Хто як не я? Ні слова про холодну зиму і гострої потребі в дровах, ні натяку на необхідність пустити ділову деревину на нехитрий сільський стартап типу голоблі для бою на середній дистанції з сусідом. Ці ланки в ланцюжку зайві. Варто дерево. Зламати нікому. Значить, я зламаю. Просто і без рефлексій.
Тепер я нагадаю, що пісня вважається народною, любима населенням, частина культурної спадщини. І два питання. Перший - які перспективи розвитку економіки, культури і суспільних відносин в країні, з таким культурним кодом? Другий - що робити сусідам цієї держави, з якими воно хоче дружити аж до об'єднання?
Кирило Сазонов
Немає коментарів:
Дописати коментар