вівторок, 16 серпня 2016 р.

Батіг і пряник. Чому ЄС не повинен йти на поводу у Києва

                            
Весь 2013-й рік Партія регіонів вмовляла Європу заплющити очі на "кейс Тимошенко" і дати Україні Асоціацію з ЄС. Головна інтрига того часу полягала в тому, у кого першого здадуть нерви - Брюсселя або Києва. Таке собі змагання на величину тестикул і мистецтво покер-фейса.
Я чітко пам'ятаю міркування «регіоналів» про те, що доля всієї країни не може залежати від долі однієї людини. Що справа Тимошенко треба «відв'язати» від підписання Асоціації. Більш того - тоді було чимало проукраїнських експертів, які говорили про те, що саме по собі ця угода створить точку росту для всієї країни, яка буде і далі інтегруватися в західний світ, вириваючись з пострадянського простору.
У підсумку, все закінчилося тим, що Москва просто перекупила Віктора Януковича і він сам в останній момент відмовився що б там не було з Брюсселем підписувати.
Але я просто хочу нагадати, що якби Брюссель тоді надав Україні Асоціацію з ЄС, то Віктор Федорович залишався б легітимним і беззмінним. А стежками Межигір'я прогулювався б в кращому випадку Микола Янович. Янукович би залишався головним втіленням проєвропейського курсу України, а опозиція, у якої відібрали б єдиний козир, і далі б приречено сповзала в маргінез бездіяльності і нісенітниці.
Через три роки все повторюється.
І ось уже зрив запуску системи електронного декларування стає головним вододілом українського порядку. Одна частина експертного співтовариства каже, що безвізовий режим України все одно слід надати - тому що це потрібно простим громадянам. Інша - що до виправлення всіх порушень ні про «безвізе», ні про фіндопомогу мова не може навіть йти.
І точно так само перші звинувачують друге в короткозорості. Кажуть, що безвізовий режим потрібен громадянам, що їх поїздки в Європу наблизять Україну до ЄС. Що фінансова допомога в умовах, коли країна воює з Росією, є важливою сама по собі.
Але давайте будемо чесні - як мінімум, самі з собою.
Справа в тому, що для європейців тема безвізового режиму і фіндопомоги - це єдині в їх арсеналі стимули, за допомогою яких Київ змушують проводити реформи. Саме з їх допомогою Брюсселю вдасться пролобіювати в Україні прийняття найбільш непопулярних серед корупціонерів рішень. Включаючи, до речі, і електронне декларування. Більш того - ЄС навіть прописує в своїх внутрішніх положеннях процедуру позбавлення тієї чи іншої країни безвізового режиму - щоб зберігати можливість тиснути на Київ, якщо той вже постфактум вирішить "зіскочити з теми реформ".
По суті, ЄС виробляє у офіційного Києва умовні рефлекси. Є реформи - є допомога і безвіз. Немає реформ - немає допомоги і безвіза.
Давайте начистоту: безвізовий режим сам по собі - куди менше придбання для України, ніж пакет антикорупційних законів. Саме антикорупційні закони і електронне декларування повинно бути метою України і українців, а не можливість їздити в ЄС без віз. Тому що безвізовий режим може бути і в Україні Віктора Януковича, а тому наша єдина задача в тому, щоб ніякого нового «виктора-януковича» не з'явилося.
Безвізовий режим - лише винагороду, яка повинна йти після того, як країна погоджується з'їсти ліки. Але який сенс у винагороді, якщо ліки так і залишилося лежати на полиці?
"Крым.Реалии", Павел Казарин

Немає коментарів:

Дописати коментар