На світлині, орієнтовно, 1905 р., сидить Пилип Драник (у майбутньому отаман Косар), ліворуч від нього Галина, яка забороняла казали, що на фото Пилип.На інших світлинах – Лідія Гома, двоюрідна онучка отамана Косаря, та учасники вшанування у Княжичах 17 вересня 2016 р.
“Баба Галя заборонила всім говорити, що це Пилип.
Говорили, що хлопчик на фото – Тимофій”
Говорили, що хлопчик на фото – Тимофій”
З Владиславом Карпенком уже не перший рік досліджуємо кримінальні справи на отаманів Гайового (Івана Грисюка) та Косаря (Пилипа Драника із с. Княжичі Києво-Святошинського району). На жаль, фото отаманів у їхніх справах (разом 19 томів) не було.
Світлину Гайового я ще років 15 тому розшукав у його рідному селі Дорогинці на Фастівщині, а ось зображення отамана Київщини Косаря ми досі не мали. Точніше мали, але не знали про це.
Світлину зберегли нащадки старшої сестри Пилипа – Галини Василівни Німченко. Лідія Василівна Гома, двоюрідна онучка отамана, 1928 р. нар., ще навесні передала її односельчанці Людмилі Гребенюк, учасниці вшанування у Київському міському будинку вчителя. Тоді Історичний клуб “Холодний Яр” разом з ВО “Свобода” пом’янули “незлим тихим словом” отаманів та козаків, які загинули під час повстання в Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 року. Серед загиблих був і земляк п. Людмили – Григорій Олійник із с. Княжичі, “найвідданіший козак” отамана Гайового. Відтоді козачки Княжич і Жорнівки, що входить у Княжицьку сільраду, взялися відновлювати справедливість до своїх славетних земляків. Тепер у селі є вулиця Отамана Косаря, нпочепоено гарні таблички з новою назвою, а 17 вересня 2016 р. у Княжицькій сільській раді відбулося урочисте вшанування отамана Косаря та його козаків.
Вечір пам’яті ініціювали Людмила Гребенюк, Олена Гришутіна та Юлія Палій. Виступали на вечорі й ми з Владиславом Карпенком. А головне, що ми почули 88-літню Лідію Гому, онуку Ликерії – найстаршої сестри Пилипа Драника.
І ось 24 вересня нащадки отамана зустрілися в родинному колі. Розглядали старі фотографії своїх рідних. І дійшли висновку, що на одній із них – малий Пилип. Після тієї зустрічі, вже надвечір, Лідія Василівна прийшла до Людмили Гребенюк і з порога радісно повідомила, що на фото, яке вона дала їй навесні, між двома дівчатами сидить Пилип. Лідія Василівна й раніше це відчувала серцем, але інші родичі казали, що то Тимофій. І от у суботу на родинній нараді внучата племінниця отамана Софія Андріївна ствердила, що то справді Пилип. “Її баба Галя (на фото зліва) заборонила всім говорити, що це Пилип. Говорили, що хлопчик на фото – Тимофій”, – написала нам Людмила Гребенюк.
Баба Галя заборонила згадувати Пилипа, бо в часи радянської влади це було небезпечно. Фотографії борців за волю їхні рідні ховали або знищували, а тут – “перейменували” Пилипа на Тимофія. І світлина дійшла до наших днів!
Ми з режисером Олександром Домбровським запланували створити телефільм про отамана Косаря. 2 листопада – перший знімальний день – ми проведемо у Княжичах.
Звертаюсь до художників. Чи можна з дитячої світлини створити художній образ отамана? У нас до слова, є й опис як він виглядав у 1920-ті. Ось свідчення сексотів, які підготував Владислав Карпенко: “Звуть його Пилип. Прикмети такі: років 30, високого зросту, дебелий, темний шатен, на лівій руці два пальці (мізинець і безіменний) не діють через поранення… Одягнений у шинель, нібито англійського сукна, в сірій папасі, в чоботах. Озброєний карабіном, два патронташа через плече й один патронташ на поясі, двома бомбами, одним револьвером у кобурі і двома револьверами за поясом”. Ось так: карабін, дві бомби, три револьвери! “Прошу, товарищі, підходьте!”
У свідченнях чекістів є розбіжності: “Блондин… великі руді вуса… русявий… темний шатен… виголив англійські вуса… чорне волосся… носить малу гостру борідку”. Видно, отаман Косар, як підпільник, не раз міняв зовнішність, дезорієнтуючи ворога.
10 років чекісти не могли розкрити його організацію!
Пилип Драник планував на весну 1930-го повстання проти “московсько-жидівської комуни”. Мав намір визволити Київ. Але через “довгий язик” дочки Якима Башенка із с. Музичі, а тоді й зраду, отамана арештували – 26 грудня 1929 р. в хаті Башенків. Під час арешту він вчинив збройний опір, а під час посадки у потяг на ст. Боярка спробував утекти. Тобто боровся до кінця. Таких засуджують до розстрілу. Це рішення й постановила судова трійка при колегії ҐПУ УССР від 25 березня 1930 року.
Розстріляли отамана 7 квітня 1930 р. разом з найближчими побратимами в час, коли по всій України вибухнули повстання проти російської окупаційної влади.
1716 повстань!
Друзі, шукайте свідчення боротьби наших прадідів, бо з кожним роком відходять їхні нащадки… Мусимо задокументувати подвиг покоління доби Національної революції 1917 – 1920-х років.
Слава борцям за волю України!
Світлину Гайового я ще років 15 тому розшукав у його рідному селі Дорогинці на Фастівщині, а ось зображення отамана Київщини Косаря ми досі не мали. Точніше мали, але не знали про це.
Світлину зберегли нащадки старшої сестри Пилипа – Галини Василівни Німченко. Лідія Василівна Гома, двоюрідна онучка отамана, 1928 р. нар., ще навесні передала її односельчанці Людмилі Гребенюк, учасниці вшанування у Київському міському будинку вчителя. Тоді Історичний клуб “Холодний Яр” разом з ВО “Свобода” пом’янули “незлим тихим словом” отаманів та козаків, які загинули під час повстання в Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 року. Серед загиблих був і земляк п. Людмили – Григорій Олійник із с. Княжичі, “найвідданіший козак” отамана Гайового. Відтоді козачки Княжич і Жорнівки, що входить у Княжицьку сільраду, взялися відновлювати справедливість до своїх славетних земляків. Тепер у селі є вулиця Отамана Косаря, нпочепоено гарні таблички з новою назвою, а 17 вересня 2016 р. у Княжицькій сільській раді відбулося урочисте вшанування отамана Косаря та його козаків.
Вечір пам’яті ініціювали Людмила Гребенюк, Олена Гришутіна та Юлія Палій. Виступали на вечорі й ми з Владиславом Карпенком. А головне, що ми почули 88-літню Лідію Гому, онуку Ликерії – найстаршої сестри Пилипа Драника.
І ось 24 вересня нащадки отамана зустрілися в родинному колі. Розглядали старі фотографії своїх рідних. І дійшли висновку, що на одній із них – малий Пилип. Після тієї зустрічі, вже надвечір, Лідія Василівна прийшла до Людмили Гребенюк і з порога радісно повідомила, що на фото, яке вона дала їй навесні, між двома дівчатами сидить Пилип. Лідія Василівна й раніше це відчувала серцем, але інші родичі казали, що то Тимофій. І от у суботу на родинній нараді внучата племінниця отамана Софія Андріївна ствердила, що то справді Пилип. “Її баба Галя (на фото зліва) заборонила всім говорити, що це Пилип. Говорили, що хлопчик на фото – Тимофій”, – написала нам Людмила Гребенюк.
Баба Галя заборонила згадувати Пилипа, бо в часи радянської влади це було небезпечно. Фотографії борців за волю їхні рідні ховали або знищували, а тут – “перейменували” Пилипа на Тимофія. І світлина дійшла до наших днів!
Ми з режисером Олександром Домбровським запланували створити телефільм про отамана Косаря. 2 листопада – перший знімальний день – ми проведемо у Княжичах.
Звертаюсь до художників. Чи можна з дитячої світлини створити художній образ отамана? У нас до слова, є й опис як він виглядав у 1920-ті. Ось свідчення сексотів, які підготував Владислав Карпенко: “Звуть його Пилип. Прикмети такі: років 30, високого зросту, дебелий, темний шатен, на лівій руці два пальці (мізинець і безіменний) не діють через поранення… Одягнений у шинель, нібито англійського сукна, в сірій папасі, в чоботах. Озброєний карабіном, два патронташа через плече й один патронташ на поясі, двома бомбами, одним револьвером у кобурі і двома револьверами за поясом”. Ось так: карабін, дві бомби, три револьвери! “Прошу, товарищі, підходьте!”
У свідченнях чекістів є розбіжності: “Блондин… великі руді вуса… русявий… темний шатен… виголив англійські вуса… чорне волосся… носить малу гостру борідку”. Видно, отаман Косар, як підпільник, не раз міняв зовнішність, дезорієнтуючи ворога.
10 років чекісти не могли розкрити його організацію!
Пилип Драник планував на весну 1930-го повстання проти “московсько-жидівської комуни”. Мав намір визволити Київ. Але через “довгий язик” дочки Якима Башенка із с. Музичі, а тоді й зраду, отамана арештували – 26 грудня 1929 р. в хаті Башенків. Під час арешту він вчинив збройний опір, а під час посадки у потяг на ст. Боярка спробував утекти. Тобто боровся до кінця. Таких засуджують до розстрілу. Це рішення й постановила судова трійка при колегії ҐПУ УССР від 25 березня 1930 року.
Розстріляли отамана 7 квітня 1930 р. разом з найближчими побратимами в час, коли по всій України вибухнули повстання проти російської окупаційної влади.
1716 повстань!
Друзі, шукайте свідчення боротьби наших прадідів, бо з кожним роком відходять їхні нащадки… Мусимо задокументувати подвиг покоління доби Національної революції 1917 – 1920-х років.
Слава борцям за волю України!
Роман КОВАЛЬ
26 вересня 2016 р.
26 вересня 2016 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар