середа, 31 травня 2017 р.

"Що ти робив, поки я воював?" Крик душі бійця АТО сколихнув суспільство України

Картинки по запросу солдат плачет\

Зворушлива історія невідомого бійця АТО про корупцію в Україні, яка набула популярності у соціальних мережах, сколихнула всю Україну.

Нещодавно її "оживили" у вигляді анімації. Відео під назвою "Хіба я за це воював?" було опубліковане на YouTube-каналі Радіо Свобода. 

Як відомо, минулого місяця 

газета "Моя сповідь" надрукувала статтю-крик душі українського воїна Максима. Чоловік повернувся на деякий час додому із зони бойових дій і був вражений тим, як живуть його друзі і знайомі "під мирним небом". 

"Як усі вони тут будують нову країну, за яку ми там життя ладні віддати? Крадіжками? Подяками? Хабарами? Невже вони не розуміють, що саме вони, а не хтось там у Києві, повертають нас усіх на Майдан, на нові протести, на смерть? Люди, як ви можете такими бути? Вас ніхто не ставить під дуло автомата! Стільки людей померли, скалічилися, аби ви могли нарешті сказати: "Ні! Я буду жити в нормальній державі!" Я навіть не знаю, хто гірший: той сепаратист на сході, який відкрито веде по мені вогонь, чи той українець, який сьогодні одягає вишиванку, б’є себе в груди, клянучись у великій любові до України, а завтра бере в руки пакетик із хабаром і йде цілувати ноги якомусь клерку…" - цитує бійця видання. 

Нижче наводимо повний текст історії Максима, яка вразила користувачів соцмереж.


…Я йшов і плакав. Плакав сильніше, ніж тоді, коли закривав брудними руками очі своєму мертвому рідному братику. Плакав гіркіше, ніж тоді, коли відірвало ноги моєму побратиму, який усе життя марив футболом. Я йшов і ридав, бо мої близькі, мої рідні вбивали все, за що ми воювали на Сході.
Я не знав, як пояснити їм, за що тепер ненавиджу їх. А ще гірше: я не знав, як збороти в собі цю лють. Боже, прости, але я не зміг пробачити… 
Кілька тижнів після повернення додому я не знав де себе подіти. Мені було важко ходити без зброї й без своїх побратимів. Та я розумів, що мушу вчитися тепер жити без війни. Родич запропонував роботу, і я сподівався, що моє життя під мирним небом якось налагодиться. 
Одного дня мама попросила мене піти в ЖЕК. Вона дуже довго добивалася, щоб жеківці відремонтували трубу, через яку наша стеля у ванній постійно вкривалася грибком, і тепер попросила мене занести директорові "подяку". 

"Що ти робив, поки я воював?" Крик душі бійця АТО сколихнув суспільство України 
Минав час. Якось до нас в гості прийшла моя сестра. Ми довго не бачилися,тому розмова була дуже емоційною. Говорила переважно вона. Розповідала про справи своєї родини і про те, як влаштувала дитину в садочок. 

– Ну ти розумієш, там доки конвертик не даси, то ніхто тебе не візьме. 

– І скільки ж ти дала? – запитав я. 

– П’ять тисяч гривень завідувачці занесла. Але ти знаєш, там дуже гарно, і моїй дитині подобається… 

Я сидів, дивився на неї і уявляв, як б’ю цю завідувачку і змушую її їсти ці гроші. А потім чомусь уявилося, як вдарив сестру. Я аж злякався. 
– А чому ти не пішла, скажімо, в управління освіти, чи в міліцію і не написала заяву на цю завідувачку-хабарницю? – запитав я. 

– Ти нормальний? А де б я потім дитину в садок влаштувала? 

– Ну, може, якби її звільнили, то влаштувала б без хабара? – намагався я щось пояснити. 

– Ага. Так. А потім би моїй дитині за то мстилися. 

– То ти злякалася? А того, що ти даєш хабарі не злякалася? – провадив я, але далі вже не було сенсу про це розмовляти. 

Після цього я став уникати своїх родичів і людей взагалі. Я не ідеалізував місто, до якого повертався після війни. Але не міг зрозуміти, чому тут нічого не змінюється. Я не міг змиритися з тим, що люди такі боягузи, і в той час, як одні ризикують життям під кулями, вони тут бояться ризикнути якимось своїм мінімальним добробутом… 
Та найбільше мене вразила історія із ще одним моїм родичем, який працював у соцзахисті (уже не працює). Я дізнався, що він дурив жінок, котрі народжували дітей. Якщо в жінки народжувалася двійня, він так крутив із документами, що цій жінці нараховували гроші лише за одну дитину, а решту забирав собі. Я спочатку в це не повірив. Та, виявляється, породіллям ніколи бігати в соцзахисти і з’ясовувати всю правду. А такі падлюки, як мій родич, цим користуються. На чисту воду його вивів чоловік однієї з обдурених жінок. 

А я… А я прийшов до нього і кілька разів вдарив його в обличчя. 
– А як, на твою думку, маю виживати з такою низькою зарплатою? – озивалося, лежачи під столом, це створіння. 
– А та жінка як має двох дітей вигодувати? 
– Ти такий весь правильний зі свого сходу повернувся, так? Ти думаєш, що повернувся в ідеальну державу, де всі патріоти живуть чесно і будують омріяну Майданом Україну? Ти придурок? Розплющ очі! – верещав мій родич. 
І я не витримав і вдарив його ще раз. Так. Це було неправильно. Але я про це не шкодую. Вдома мама дуже довго плакала і казала, що "та війна взагалі мене клепки позбавила". Родичі позбігалися до нас, як на похорон. Усі щось радили, кричали. Але ніхто жодним словом не засудив мого родича-злодія. Усі кричали на мене. Тоді перейшли на вищі матерії. 

– А він тобі правду сказав, – почав мій дядько. – Як йому вижити на таку мізерну зарплату, якщо там у Києві всі ті міністри набивають собі кишені грішми, а простим людям копійки кидають? 

– Так ото через таких блазнів, хабарників і злодіїв, як ви, і набивають, – відповів я та й пішов з дому. 

Я йшов і не розумів. Як? Як усі вони тут будують нову країну, за яку ми там життя ладні віддати? Крадіжками? Подяками? Хабарами? Невже? Невже вони не розуміють, що саме вони, а не хтось там у Києві, повертають нас усіх на Майдан, на нові протести, на смерть? 


Люди, як ви можете такими бути? Вас ніхто не ставить під дуло автомата! Стільки людей померли, скалічилися, аби ви могли нарешті сказати: "Ні! Я буду жити в нормальній державі!" 

А що ж робите ви? Що ви робите? 

Я навіть не знаю, хто гірший: той сепаратист на сході, який відкрито веде по мені вогонь, чи той українець, який сьогодні одягає вишиванку, б’є себе в груди, клянучись у великій любові до України, а завтра бере в руки пакетик із хабаром і йде цілувати ноги якомусь клерку…

– Мамо, ти хочеш щоб я поніс хабар? – не зрозумів я. 

– Це не хабар, а подяка. 

– Це ж їхня робота, яку вони до того ж виконали, м’яко кажучи, погано. 

– А ти думаєш, вони ту трубу просто так полагодили? Та доки я директору коньяк не занесу, то ніхто до нас не прийде. Те саме із довідками для субсидії було. Ти ніби не знаєш, – торочила мама. 

– Ну гаразд, дала ти їм хабар замість того щоб в міліцію відвести, але зараз навіщо щось нести? 

– Бо вони нам ще пригодяться, – якось дуже здивовано заявила моя мама. 

Я не знав, як пояснити їй, що такими "подяками" клеркам вона першою забиває цвях у домовину нової країни. Я не знав, як донести до неї, що такими принизливими кроками систему не поламаєш. Я просто пішов з дому і довго блукав вулицями свого міста. 

Ця проклятуща система не помре ніколи. Бо завжди знайдуться якісь патріоти, які на своїх руках винесуть із попелу всіх цих хабарників і злодіїв. Винесуть, бо їм так простіше жити… А ми? А що ми? Помремо. Загинемо. Ви скажете: "Герой!" Заплачете. Та й підете заробляти свої копійки, аби віддати їх на благо корупції і хабарництва. 

Спіть спокійно. Поки що. Бо ті з нас, хто виживе і повернеться додому, спитають вас: "Що ти, друже, робив тут, поки я там воював?" 

Подумайте, що маєте сказати. 

"Хіба ж ви не розумієте, що саме через таких, як ви, і гниє система та починаються війни?" – написав я у своїй прощальній записці. Прощальній, бо знову їду на схід, де хочу залишитись навіть після війни. Я вирішив воювати за тих, хто хоче змін. Бо вірю, що зміни будуть, і мої діти житимуть у іншій країні. Але для цього треба працювати…

Пам'ятаємо!

                                                            Світлина від Олега Тягнибока.
31 травня цього року минає 32 роки з дня народження нашого Побратима, Героя Небесної Сотні Едуарда Гриневича.
Жив у селі Деревок Любешівського району Волинської області. Член ВО "Свобода".
Ще один свободівець із Волинської Січі. Прожив на день більше за свого кошового Сашка Капіноса. Він теж ішов попереду своїх односельців. Єдиний зі свого села, хто поїхав на Майдан. Удома залишив невеличкий бізнес з ремонту мобільних телефонів.
Едуард на Майдан їздив тричі, з районною "Свободою", членом якої був багато років. "Він часто стояв в наших наметах, роздавав газети. Був дуже скромним, спокійним, врівноваженим, тому я раніше б не подумав, що він одним із перших піде на Інститутську", - каже голова Любашівської районної ВО "Свобода" Анатолій Пушкін.
Едуард був активним учасником найгостріших подій Революції гідности. У січні повернувся додому лише після того, як його облили з водомета силовики на Грушевського. Потрібно було одужати, аби з новими силами взятися до боротьби. Наступного разу він поїхав на Майдан перед "Мирним наступом".
Свої думки і переживання він виклав у листі до двоюрідної сестри Наталки 19 лютого:
"Не можу зрозуміти, чому на мене дивилися люди, коли я стояв на передовій на Інститутській та Майдані, і не підходили допомогти. Чому вони такі боягузи та несвідомі!?" - описував знесилений і мокрий Едуард, котрий ніяк не міг дочекатися підмоги. "Настало 19 лютого, а з ним нестало нашого кошового Сашка, ще декілька ранених. Упокойтеся з миром. Ми докажемо, що ви не дарма полягли на цій війні!".
А наступного дня Едуарда забрала куля снайпера.
Поховали хлопця на сільському цвинтарі. Одразу після похорону побратими із "Свободи" рушили у Великий Глушів, де знесли останній в області пам'ятник Лєніну.
2014 року Любешівська райрада визнала Едуарда Гриневича Почесним мешканцем Любешівського району. На будівлі Любешівського коледжу Луцького національного технічного університету, де навчався Едуард, встановили пам'ятну дошку. Така ж дошка є і в його рідній школі. З ініціативи ВО "Свобода" в центрі Любешова закладено камінь під будівництво пам'ятника Героєві "Небесної сотні".
Пам'ятаємо!
                                    Олег Тягнибок

Смерть Великої Людини

                                 Світлина від Volodymyr Viatrovych.
Настає час, коли нас покидають Великі Люди, які зробили свої великі справи. 
Ми залишаємося сам-на-сам з великими викликами. Але маємо дякувати Богу за те, що вони були поруч нас. 
Вічна Вам пам'ять, Ваше Блаженство.
                                                         

Черкаського журналіста тітушки пообіцяли “вивезти в ліс до Сергієнка”

Під час вчорашніх бурхливих подій в Апеляційному суді Черкаської області в поліцію надійшло дві заяви про злочин. Перша – від народного депутата України Олега Петренка. Він отримав інформацію, що в суд прибули тітушки, яким ще за день до суду заплатили гроші, аби вони за потреби в силовий спосіб допомогли вийти із зали суду підозрюваному М. в організації вбивства журналіста Сергієнка, екс-помічнику народного депутата України Геннадія Бобова (за інформацією Цензор.НЕТ) . Тобто тітушкам було відомо за добу до суду, що підозрюваного суд випустить навіть без застави.
                                 
Олег Петренко пише заяву про злочин в Апеляційному суді
Друга заява в поліцію надійшла від журналіста газети “Нова Молодь Черкащини” та інтернет-видання “Дзвін” Ігоря Сичова. Під час буремних подій в суді, за нашими даними, племінник підозрюваного в організації вбивства журналіста Сергієнка спочатку пообіцяв розбити камеру оператору однієї з черкаських телекомпаній, а потім сфотографував журналіста “Дзвону”, пообіцявши вивезти його, як і Сергієнка в ліс…

Родич підозрюваного в організації вбивства журналіста Сергієнка пообіцяв вбити ще одного журналіста
Поліція встановлює особи зловмисників
Варто зазначити, що черкаські правоохоронці відразу ж розпочали слідчі дії і встановили особи київських гастролерів. “Дзвін” буде ретельно відслідковувати хід розслідування у цій справі, адже місця для закопування трупів журналістів в Таращанському та Виграївському лісах такими темпами може не вистачити.

Заввідділенням Черкаської обллікарні вимагала 10 000 грн. за оформлення інвалідності

У середу, 31 травня, спільними зусиллями працівників прокуратури Черкаської області,  відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Черкаській області та слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області викрито протиправну схему отримання неправомірної вигоди завідувачем відділення комунального закладу «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради», яка вимагала хабар у розмірі 10 тис. грн. Про це повідомляє прес-служба прокуратури Черкаської області.
  Зазначену вище особу затримано в порядку ст. 208 КПК України на гарячому, безпосередньо під час одержання нею частини обумовлених коштів за складання та видачу виписки з історії хвороби та консультаційного листа з метою подальшого оформлення відповідної групи інвалідності.
За вказаним фактом розслідується кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України.
Досудове розслідування триває, вживаються заходи щодо повідомлення особі про підозру та обрання їй запобіжного заходу.
Довідково: санкція ч. 3 ст. 368 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна.

КРИМІНАЛЬНА ІСТОРІЯ

Світлина від Вадима Комарова.  Світлина від Вадима Комарова.
КРИМІНАЛЬНА ІСТОРІЯ ВАРТІСТЮ майже в 500 000 000 грн, або куди дивиться Черкаська прокуратура!
5 вересня 2014 року, а це майже три роки тому Черкаською прокуратурою було відкрито кримінальне провадження №42014250010000067 кваліфіковане за частиною 5 ст. 191 КК України.
Якщо Ви, шановні читачі, думаєте, що це був прояв виконання службового обов’язку, скажу відверто : «Ви помиляєтеся!»
Дане провадження було відкрите в силу вимушених обставин, оскільки інформація про нього вийшла за межі вузького кругу осіб.
Ось фабула справи: «В наслідок протиправних дій ірландській компанії «EAST/ WEST ALLIANCE LIMITED» спричинено тяжкі наслідки, відповідно до висновку експертів за результатом проведення комісійної судово-товарознавчої експертизи, завдано матеріальної шкоди на загальну суму 17 543 865 (сімнадцять мільйонів п’ятсот сорок три тисячі вісімсот шістдесят п’ять) Євро, що складає 432 495 710 (чотириста тридцять два мільйони чотириста дев’яносто п’ять тисяч сімсот десять) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок, що складає 355087 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та значно перевищує 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян»
Ось що повідомило інформаційне агентство UNN 17 вересня 2014 року.
«Посадовці КП "Аеропорт Черкаси" незаконно оприбуткували на баланс 8 літаків - прокуратура
КИЇВ. 17 вересня. УНН. Прокуратурою міста Черкаси розглянуто подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини з приводу вжиття законних заходів для виконання рішення Європейського суду з прав людини щодо порушення права власності іноземного підприємства на 8 літаків Л-410, повідомили УНН у прес-службі прокуратури Черкаської області.
Установлено, що вказані літаки перебували в аеропорту м. Черкаси та відповідно до рішення суду підлягали поверненню іноземному підприємству.
Однак, службові особи КП "Аеропорт Черкаси" в листопаді 2007 року без наявних на те підстав оприбуткували на баланс підприємства 8 літаків та в подальшому, за згодою Черкаської міської ради, частину з них реалізували, чим спричинили значну матеріальну шкоду власнику.
За результатами перевірки прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем вчинені в особливо великих розмірах).
Проведення досудового розслідування доручено слідчому відділу Соснівського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області.
Наразі досудове розслідування триває.
Нагадаємо, народний депутат Валерій Омельченко пропонує вдосконалити процедуру виконання рішень та пропозицій Європейського суду з прав людини шляхом запровадження персональної відповідальності посадових осіб за порушення прав громадян.
Джерело: УНН http://www.unn.com.ua/…/1386232-posadovtsi-kp-aeroport-cher…
А тепер коротко по суті:
Адміністрація КП «Аеропорт Черкаси» ( читай директор КП Сторчеус) достовірно знаючи про те, що 8 літаків марки Л-410 УВП що перебувають на території КП «Аеропорт Черкаси» належать ірландській компанії «EAST/ WEST ALLIANCE LIMITED» офіційно повідомила спеціалістам – контролерам КРУ, що дані літаки не обліковуються за бухгалтерським обліком КП з причини відсутності на них відповідних документів, і як наслідок цих (умисних протиправних дій посадової особи КП «Аеропорт Черкаси в особі директора КП Сторчеуса-авт.) призвело по постановки даних літаків на бухгалтерський облік КП «Аеропорт Черкаси».
Тобто літаки були ваші (нічийні), а тепер стали наші!
Продовжуючи свої протиправні дії з метою заволодіння чужим майном, а саме 8 літаків Л-410 УВП директор КП «Аеропорт Черкаси» звертається письмово до Черкаського міського голови з проханням погодити продаж даних літаків.
І ось чудо, Черкаська міська рада своїм рішенням надала дозвіл на реалізацію цих літаків.
Далі пішло все, як по маслу.
Отримавши дозвіл на реалізацію «основних засобів» КП «Аеропорт Черкаси» укладає відповідні договори купівлі-продажу майна типу з аукціону і продає 5 літаків Л-410 УВП по ціні від 75680 грн до 146740 грн., останні 3 літаки просто розбирають на запасні частини.

Ірландська компанія «EAST/ WEST ALLIANCE LIMITED» звертається до міжнародного суду проти України і виграє цей суд. Як зазначив суд у своєму рішенні ( « EAST/WEST ALLIANCE LIMITED против Украины: решение о незаконных действиях налоговой милиции.»» «265. Он считает разумным присудить компании-заявителю общую сумму в 5,000,000 евро, покрывающую все статьи компенсации вред, плюс любой налог, который может быть начислен на эту сумму.»
Таким чином Україна програла і на сьогодні вже сплатила зазначену суму грошових коштів.
А що ж робить Прокуратура для відшкодування завданих державі збитків?
А геть нічого!
Справу тупо ховають і хоронять, прикриваючись при цьому байками, що начебто матеріали кримінального провадження №42014250010000067 через прокуратуру Черкаської області направляють в НАБУ!
Проте справа і сьогодні продовжує перебувати в м. Черкаси.
Чому це відбувається треба запитати у процесуального керівника по справі з місцевої прокуратури пана Олизько В.В. та колишніх прокурорів Соснівського району м. Черкаси Пасічної Ю.П., колишнього прокурора Придніпровського району м. Черкаси Заплотинського Ю.П., котрі в подальшому обіймали посади заступників прокурора м. Черкаси, а нині керують відділами в прокуратурі Черкаської області.
                                                   Вадим Комаров

"Згадаємо"

Світлина від Roman  Koval.
На світлині – Василь Фіцкалинець.

31 травня 1896 р. народився Іван ПОДЮК, січовий стрілець, поручник УГА, лікар.
31 травня 1937 р. помер Ярослав ІНДИШЕВСЬКИЙ, сотник УСС, військовий відпоручник при Посольстві ЗУНР у Відні.
31 травня 2016 р. біля смт Зайцеве, що на Донеччині, ворожа куля забрала від нас Василя ФІЦКАЛИНЦЯ-“БУКА” із Закарпаття, снайпера 53-ї окремої механізованої бригади, батька трьох дітей.
Вічна слава!
“Незборима нація”, Р. Коваль

***

                                   Світлина від Ігора Колєсніка.

"Згадаємо"

Світлина від Roman  Koval.
ГРИНЕВИЧ Едуард Михайлович (31.05.1985, с. Деревок Любешівського р-ну Волинської обл. – 20.02.2014, Київ).
 Громадсько-політичний діяч, член ВО “Свобода”, учасник “Волинської сотні” Самооборони Майдану. 

Зростав без батька. Звик у житті досягати всього сам, був наполегливий і цілеспрямований. Добрий і тактовний. Захоплювався інформаційними технологіями. Працював в “Укртелекомі” м. Луцька, потім вирішив розпочати власну справу. Працював у м. Любешові. Був на Майдані тричі. Вважав це справою честі й гідності. Востаннє поїхав у Київ 16 лютого. Вже за чотири дні куля снайпера обірвала його життя. Загинув на 8-й барикаді. На Майдані почував себе щасливим. За день до смерті залишив “В контакті” ось такий запис: “Тільки що стало відомо, що пішов із життя мій побратим. Сашко, ти був молодець, коли декілька разів допомагав тримати щитову оборону на передовій лінії, коли йшли від Інститутської, оберігаючи нас. Ти яро вірив, що врятуєш країну. Ми разом рвалися вперед, навіть тоді, коли всі тікали, ми прикривали людей! Шкода лише, що наші люди надто боязкі, неорганізовані, та не думають тактично! В Україні стало на одного козака менше!!! Друже, ми були з одного краю, але малознайомі, але ти мій побратим! Спочивай з покоєм. Країна тебе не забуде! Слава героєві України Сашкові”. 19 лютого написав: “Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов’ю, Україна”.
А ось свідчення Катерини Лісунової: “Ми зустрічались із людиною, що лежала (тому, що стояти під обстрілом було неможливо) поруч з Едиком на барикадах, в останні секунди його життя… Куля потрапили йому прямо у скроню… До того Едик бачив, як навколо нього, один за одним падали вбиті… Едик був найдобрішою та наймилішою людиною у світі, про таких дуже часто і дуже легко можуть сказати, і зазвичай кажуть “слабкохарактерні”. Люди через доброту свою, здаються слабкими… Але в момент найбільшої небезпеки він був справжнім героєм і рвався у бій. Це важко уявити, знаючи його миловидність і пригадуючи його інтелігентні окуляри…”
Залишив по собі щоденник.
24 березня 2014 р. Любешівська районна рада присвоїла Едуардові Гриневичу (посмертно) звання “Почесний громадянин Любешівського району”.
Герой України (21.11.2014; посмертно). Нагороджений “За жертовність і любов до України” медаллю УПЦ КП (05.2015; посмертно).

“Незборима нація”, Р.Коваль

вівторок, 30 травня 2017 р.

Черкащани начолі з Коваленко “перезавантажили” Народний Рух у столиці

Минулої неділі у Києві в Українському домі відбулися ХХVІ Всеукраїнські звітно-виборні збори Народного руху України, на яких обирали нового голову НРУ. В роботі рухівського з’їзду взяла участь представницька делегація із Черкащини. Головним питанням на зібранні, звичайно ж, було обрання нового лідера Руху, оскільки попередній очільник НРУ Василь Куйбіда заявив, що не буде балотуватися на наступний термін. Після гарячої дискусії, делегати з’їзду проголосували за обрання головою Народного руху Віктора Кривенка, який донедавна був заступником голови партії, і на сьогодні є діючим депутатом Верховної Ради України. Пан Кривенко набрав майже 80% голосів рухівців. За його обрання лідером чорноволівської партії проголосували і більшість делегатів від Черкаської крайової організації НРУ.
Лідер черкаських рухівців, депутат обласної ради Валентина Коваленко зазначила, що це закономірний результат, адже молоді, енергійні, амбітні – Віктор Кривенко разом із своїм колегою народним депутатом України Павлом Кишкарем, який став його заступником, – за останній рік продемонстрували спроможність робити конкретні справи, зокрема і через свою активну законотворчість.
«Завдяки саме їм сьогодні Народний Рух потроху повертається і в українське інформаційне поле, – наголосила пані Коваленко. – Є надія, що у рік Чорновола, одного із наших національних українських лідерів, розпочнеться новий етап відродження Народного руху. Знаю, як тривожно переживалися і переживаються ці вибори голови рухівцями. І, ясна річ, ці остороги природні. Для більшості надважливо, аби гаряча молода енергія, РУХаючись уперед, не згубила безпам’ятсвом відчуття глибокої націєтворчої традиції чи не єдиної на сьогодні партії з історичною місією боротьби за українську Україну. Сподіваємося, що сьогоднішній чорноволівський Рух не стане чиїмось черговим політичним проектом. Принаймні, є відчуття, що справжні рухівці цього не допустять, а молоді, що тепер в авангарді НРУ, таки захочуть продемонструвати вміння творити нову якість українського політикуму».
Новий лідер РУХу Віктор Кривенко у своїй промові зазначив:
«Народний Рух України заявляє про свою готовність відкрити двері новим людям. У всіх регіонах нашої країни ми повинні залучати до себе авторитетних представників громадянського суспільства. Ми впевнені, що такі люди допоможуть докорінно оновити владу і розпочати справжні зміни. Ми віримо, що такі люди допоможуть сформувати оновлені команди, які твердо стоятимуть на демократичних, проєвропейських позиціях. Ми також віримо, що це дозволить здійснити докорінні зміни, які принесуть Україні мир і достаток».

У Черкасах встановлять пам’ятник Михайлу Сироті

Черкаські скульптори завершили роботу над погруддям Михайла Сироти – того, кого називають “батьком української Конституції”, адже багато в чому саме завдяки йому ми нині маємо Основний закон держави, пише “Козацький край”.
Світлину погруддя оприлюднив черкаський митець Іван Фізер
Погруддя з написами “Україна, Право, Закон, Конституція” буде встановлено до Дня Конституції на території Черкаського державно-технологічного університету, де Михайло Дмитрович довгий час викладав.

Cвято Святої Трійці!!!

Світлина від Василя Циріля.  Світлина від Василя Циріля.  Світлина від Василя Циріля.
                      Дорогі Брати і Сестри!!!
 З нагоди Свята Святої Трійці а також духовного фестивалю ВІРА ФЕСТ --

2-го червня 2017р. о 17.00 до Храму Святих Апостолів Петра і Павла в місті Чигирин прибудуть з АФОНУ три - Чудотворні Ікони Пресвятої Богородиці, а саме (Всецариця, Скоропослушниця, Економіса) 
Запрошуємо усіх бажаючих на спільні молитви та приклонитись до Чудотворних Ікон Пресвятої Богородиці, котрі перебуватимуть у храмі до 5-го червня
За довідками звертатись:
097-36-66-982., 066-724-80-13.,
З повагою та любов'ю настоятель Храму - отець Василь

Ярославів син...

                                            Світлина від Олександра Палія.
Обличчя князя настільки архетипове, що російські історики, які першими досліджували «Ізборник Святослава», задавалися питанням – «если сын Ярослава Мудрого был украинцем (було сказано неполіткоректнінше) , то где тогда были русские?»
Це - унікальне для історії прижиттєве зображення князя Святослава Ярославича, сина Ярослава Мудрого і онука Володимира Великого, з родиною. Це зображення з «Ізборника Святослава» від 1073 року цінне тим, що воно прижиттєве – у князя немає німба над головою, а так князів могли зображувати виключно за життя. І тут, в Ізборнику, ані князь, ані князевичі не мають бороди, а натомість у князя є загнуті донизу вуса.
                                                     
Олександр Палій

"Згадаємо"

Світлина від Roman  Koval.
Іван ЗАВ’ЯЛІВ (ЗАВЯЛІВ).

30 травня 1876 р. ухвалено “Емський указ”, яким російський уряд заборонив українське письменство, видання і ввезення з-за кордону української літератури, заборонив театральні вистави українською мовою.
30 травня 1893 р. народився Павло СУМАРОКІВ, підполковник Армії УНР, командир 6-ї сотні 2-го куреня 30-го полку дивізії “Галичина”, учасник Першого зимового походу у складі полку Чорних запорожців, лицар Залізного хреста. Учасник Другого зимового походу у складі 4-го Київського збірного полку 4-ї Київської дивізії Подільської групи УПА Юрка Тютюнника. Неодноразово поранений і контужений. Співак хору Олександра Кошиця та хору сотника Дмитра Котка. Учасник бою під Бродами. Нагороджений відзнакою “Броди”. Церковний діяч, співак. Автор спогадів “Полон і поворот до своєї частини” (про бойові дії в 1920 р.), “Я ще живу!” (про Другий зимовий похід) та “Спомин з формування дивізії “Галичина” у Варшаві”.
30 травня 1894 р. народився Іван ЗАВ’ЯЛІВ (ЗАВЯЛІВ), козак Армії УНР. Закінчив Варшавський університет.
30 травня 1978 р. помер Микола ЗАЙЦІВ (ЗАЙЦЕВ), командир сотні 1-го Лубенського кінного полку ім. Максима Залізняка Окремої кінної дивізії, лектор і доцент УГА в Подєбрадах, професор УТГІ, завідувач кафедри хімічних технологій УТГІ, дійсний член НТШ та УВАН, доктор технічних наук, член Нью-Йоркської академії наук, автор 50 наукових публікацій англійською, чеською, німецькою та українською мовами. Мав 17 патентів з хімічної технології.
31 травня 1896 р. народився Іван ПОДЮК, січовий стрілець, поручник УГА, лікар.
31 травня 1937 р. помер Ярослав ІНДИШЕВСЬКИЙ, сотник УСС, військовий відпоручник при Посольстві ЗУНР у Відні.
“Незборима нація”, Р. Коваль

Шкода, що Росії в цьому, хай і не свідомо, але допомагають західні медіа

           Світлина від Volodymyr Viatrovych.  Світлина від Volodymyr Viatrovych.
Як західні медіа ширять російський антисемітизм

На початку травня російські ЗМІ подали інформацію про відкриття кримінальної справи проти полковника КГБ Бориса Стекляра - ймовірного вбивцю найвідомішого графіка УПА Ніла Хасевича. Використаний в тексті набір слів (старенький єврей, переслідування, Україна, націоналісти, колаборанти) давав потрібну російській пропаганді картинку «фашистської хунти в Києві». 
І це спрацювало, навіть для західних медіа, які передруковували російські повідомлення, особливо акцентуючи увагу на етнічному походженні кагебіста. Адже антиєврейські упередження як можливий мотив справи, компрометують владу України перед демократичним світом.
Проте публікації на зразок тієї, що була опублікована в The Guardian (https://www.theguardian.com/…/ukraine-investigates-soviet-v…), стали не застереженням щодо ймовірного українського антисемітизму, а поширенням російського.
«Всі чекісти - євреї» - це елемент ширшого антиєврейського стереотипу про «жидокомуну». Але якщо теза, що всі євреї були комуністами (чи всі комуністи євреями) вже майже забута, то звинувачення в тому, що саме представники цієї нації створювали і керували радянським репресивним апаратом продовжує існувати. Його досі використовують в різного роду антисемітських публікаціях.
Саме на цьому, неподоланому остаточно, стереотипі зіграла російська пропаганда, представивши спробу притягнення кагебіста як переслідування єврея.
В усіх документах із особистої справи Бориса Стекляра у графі національність зазначено - українець. Він назвав себе українцем і у власноручно заповненій анкеті.
Росія ж хоче, щоб перед ймовірним судом постав не кагебіст, а саме єврей. Таким чином можна не лише поглиблювати непорозуміння між українцями і євреями, але підживлювати корисні їй антисемітські стереотипи.
Шкода, що Росії в цьому, хай і не свідомо, але допомагають західні медіа.
                                                                               

                                                                                                         Водимир В'ятрович

Гнила суть московського імперіалізму знову спричинилася до ганьби для його апологетів

                               Світлина від Олега Тягнибока.
В своїх намаганнях посягнути на історичну спадщину України, Путін зробив чергову ганебну заяву, яка не має нічого спільного з реальністю.
Своїм твердженням про те, що Київська князівна, королева Франції Анна Ярославна, дочка Київського князя Ярослава Мудрого, уродженка столиці України, торувала шлях до "російсько-французьких стосунків", він нагадав, що його історична шизофренія прогресує шаленими темпами.
Історична довідка:
Анна Ярославна – королева Франції з 1051 по 1066 роки. І французи її знали як княгиню Київську.
Там, де зараз Москва, стояла дєрєвня Кучкіно. Москву заснували у 1147 році. Хоча до вигляду міста було ще років сто.
Коли Руська держава була на піку свого розвитку і величі, коли Київ був одним з найбільших та найвеличніших міст середньовічної Європи, на місці Москви ще не було жодного натяку на саму Москву чи тим більше на московську державу, яка постала через сотні років.
Насправді Кремль розписався у своїй вторинності та відсутності будь-яких підстав приміряти на себе ту роль, яку він хоче грати. Вкрадена історія, вкрадені території, вкрадене життя. Все вкрадене і нічого свого.В своїх намаганнях посягнути на історичну спадщину України, Путін зробив чергову ганебну заяву, яка не має нічого спільного з реальністю.
Своїм твердженням про те, що Київська князівна, королева Франції Анна Ярославна, дочка Київського князя Ярослава Мудрого, уродженка столиці України, торувала шлях до "російсько-французьких стосунків", він нагадав, що його історична шизофренія прогресує шаленими темпами.
Історична довідка:
Анна Ярославна – королева Франції з 1051 по 1066 роки. І французи її знали як княгиню Київську.
Там, де зараз Москва, стояла дєрєвня Кучкіно. Москву заснували у 1147 році. Хоча до вигляду міста було ще років сто.
Коли Руська держава була на піку свого розвитку і величі, коли Київ був одним з найбільших та найвеличніших міст середньовічної Європи, на місці Москви ще не було жодного натяку на саму Москву чи тим більше на московську державу, яка постала через сотні років.
Насправді Кремль розписався у своїй вторинності та відсутності будь-яких підстав приміряти на себе ту роль, яку він хоче грати. Вкрадена історія, вкрадені території, вкрадене життя. Все вкрадене і нічого свого. Гнила суть московського імперіалізму знову спричинилася до ганьби для його апологетів.
                               Олег Тягнибок

понеділок, 29 травня 2017 р.

Хлопчик з Арбата vs розп'ятий хлопчик в трусиках. Драма в одну дію

                        Кровавый навет в эфире «Первого канала»: извинится ли Константин Эрнст перед зрителями
Свідомість середньостатистичного російського Павла Івановича. У період відносної тверезості. Коли авансу вже не залишилося, а до зарплати - ще далеко. Зустрічаються 2 хлопчика. Розп'ятий в трусиках зі Слов'янська. І той, який читав Шекспіра на Арбаті.

- Че прийшов ??? Що треба??? - з ходу стартує хлопчик в трусиках.

- Та мене тут це ... образили ... принизили ... запакували ... не можна ж з дитиною так ... - трохи розгублено відповідає хлопчик з Арбата.

- Кого це тут образили? Як це так принизили ??? Та ти на себе подивися тільки! Подивися ??? Це що таке??? Джинси завужені фірмові !!! Курточка італійська !!! А Крос так ... нічого Крос ... а який розмір ... У Івановича онук є Славик. Так у нього якраз Крос порвалися, а купити - нема за що! А ну, давай, знімай Крос !!!

Хлопчик в трусиках знімає з Арбатского хлопчика Крос і тут же кидає їх на себе.

- Ну так ще куди не йшло. Хоча все одно ти своїм виглядом довіри не вселяти. Щеголь якийсь, їй Богу! Такого ніхто точно жаліти не буде. Ось ти на мене подивися !!!

- Так ти це ...

- Так Так. В трусиках!!! Бачиш, ось плавки в зелену смужку !!! А у сусіда нашого - Семеновича я в сімейних таких, червоних труселях. В точно таких, як він по квартирі ходить !!!

- А як таке може бути ???

- Як як? Та дуже просто! Адже мене ж ніхто не бачив! Ні Іванович, ні Семенович, ні навіть тітка Клава з першого поверху. Вооот, мене ніхто не бачив !!! Але я точно є! І всі знають, що я є. Навіть ти знаєш! Тому що про мене розповіли по федеральних каналах! А про тебе говорили по ящику ???

- Та начебто ні…

- Ось, значить тебе взагалі немає. І не було ніколи. І бути не могло. Бо є тільки те, про що говорять по федеральних каналах. Ось тебе хто образив ???

- Ну поліцейські ...

- Нє, це не піде. Поліцейські, звичайно, негідники. Це всі знають. Іванович теж знає. Але щоб так дитини просто так образити. Чи не - вони так не можуть. Це ж не укри, і не правосекі прокляті! Не, в це ніхто не повірить. НЕ ВІРЮ!!! НЕ ВІРЮ!!! - починає голосно кричати хлопчик в трусиках і грізно стукає кулаком, на якому червоним маркером намальовані свіжі стигмати!

- Так навіть відео є, подивитися можна ... на Ютубі ...

- Якому ще такому ютубі !!! Ти нам тут це! Словами своїми модними зуби не заговорюй! Знаємо ми ці ваші ютуб! Їх ліберали з педерастами придумали, щоб голову людям морочити! От не було під час війни ніяких ютубі. Ми і без них фашистів перемогли! І зараз переможемо ... а він нам тут про ютубі розповідає!

- Так я це ... я не хотів нічого поганого ... я просто Шекспіра читав ...

- Кого читав ???

- Ну, Гамлет, Шекспіра ... це драматург англійський ...

- Вооот! Точно я так і знав !!! Це все західна провокація !!! Ну не може простий російський хлопчик просто так читати якогось англійського драп ... драг ... коротше, не нашого, не російського, вірші читати. Ось Пушкін є ... я помню чудное мгновенье .... Або ось цей Лермонтов. Велика російська література !!! А ти падло, що читаєш ???

Хлопчик в трусиках в профілактичних цілях б'є хлопчика з Арбата з нізвідки взялася арматуріни, посередині якої гордо пов'язана Георгіївська стрічка.

- Мало тобі, менти наваляти! Мало !!! Піжон, ... ля з Арбата ... Шекспіра він читає. Тут народу жерти нічого. А вони зі своїми Шекспіра до нас лізуть ... Жити нас вчать. Типу самі ми тут не розберемося. Понапріходят тут зі своїх ютубі ... голову нашому Івановичу баламутити ...

Хлопчик з Арбата переможений. Поруч валяється закривавлена ​​арматуріни. Павло Іванович вмикає телевізор. Хлопчик в трусиках з нетерпінням чекає новин з України. «Че там у хохлів?» - вторить йому Іванович ...
                                               Ігор Черняк

Бжезінський: невипадковий Збіґ

                  Картинки по запросу
Ad memoriam
У вічність відійшов патріарх сучасної геополітики, ветеран царини зовнішніх відносин США, еталонний «яструб» Збіґнєв Бжезінський. Чи почули ми те, що він говорив про нас усе життя?
Безліч мешканців Заходу, від Бернарда Шоу та Герберта Уеллса до Ромена Роллана й Томаса Манна, не кажучи вже про легіони дрібніших літераторів, журналістів і навіть науковців, дозволили обдурити себе радянській пропаганді. Мільйони ситих обивателів благополучних країн із запалом твердили: «Народ, що подарував світу Толстого, не може чинити таких жахів», – і відмовлялися вірити в реальність Голодомору та ГУЛАГу. Сотні політиків та чиновників сьогоднішньої Європи донедавна вперто не бажали бачити в Путіні узурпатора, а в Росії – неоімперію. Чимало «корисних ідіотів» Кремля досі не позбулися своїх небезпечних ілюзій.
Але Бжезінського ніколи не було серед них.
Від початку своєї академічної кар’єри в середині минулого століття Великий Збіґ проявив себе як послідовний антикомуніст, викривач радянського тоталітаризму й адепт американської світової гегемонії. Будучи поляком і сином польських дипломатів у СРСР, Бжезінський ніколи не дозволяв собі бути зачарованим позірною величчю російської культури і, тим паче, медовим голосом радянської пропаганди. І словом, і ділом він доводив це; писав багато текстів антирадянського спрямування та підтримував американську допомогу афганським моджахедам, подарувавши СРСР, за його ж словами, «їхню В’єтнамську війну».
Новому Плутарху не довелося б довго підбирати Бжезінському історичну пару – Великий Збіґ був наче реінкарнацією Катона Старшого. СРСР був власним Карфагеном Бжезінського, і розвалився в нього на очах.
Однак Збіґ не зупинився. Боротьба з російським неоімперіалізмом названа в його працях однією з умов збереження Америкою свого статусу, а незалежність України Бжезінський вважав наріжним каменем стримування Москви і нормального розвитку Європи.
«Без України Росія перестає бути євразійською імперією, – писав він 1997 року у «Великій шахівниці». – Якщо Москва поверне собі контроль над Україною… її великими ресурсами, а також виходом до Чорного моря, то Росія автоматично знову отримає змогу перетворитися на потужну імперську державу, що розкинулася у Європі та Азії. Незалежність України кинула виклик домаганням Росії на божественне призначення бути прапороносцем усієї панслов’янської спільноти. Те, що Україна буде з часом якимось чином "реінтегрована", залишається догматом віри багатьох з російської політичної еліти. Росія не може бути в Європі без України…, тоді як Україна може бути у Європі без Росії».
2007 року Збіґ в інтерв’ю «Франс прес» застерігав Захід від потурання російській експансії:
«Ні, я не думаю, що Захід повинен боятися Путіна, хоча він, можливо, і не найпривабливіша людина. Він, по суті, російський автократ епохи значних змін у позиції Росії на геополітичній арені та в національній самоідентифікації. Захід повинен чітко окреслювати власні інтереси і твердо захищати їх. Він повинен виступати проти будь-яких спроб російської імперської реконструкції».
2012 року у «Стратегічному погляді» Бжезінський передбачав неминучий російсько-український конфлікт:
«Російсько-українські відносини після здобуття Україною незалежності 1991 року тяжіли до напружених, тоді як відносини між Україною і Заходом тяжіли до невизначеності. Щоб схилити українців до офіційного союзу з економічно більш стійкою Росією, знадобиться сила і, як мінімум, спровокована в Україні економічна криза. Молоде покоління українців, як російсько-, так і україномовних, поступово пронизується все більш глибокими патріотичними почуттями, незалежна Україна стає частиною їхньої свідомості та світогляду. Тому час може грати проти добровільного об’єднання Києва з Москвою, але нетерпляче підштовхування в цю сторону з боку Росії, як і байдужість Заходу призведуть до потенційного появи бочки з порохом біля самого кордону Євросоюзу. Спроби схилити Україну і Білорусь до слов’янського союзу можуть обернутися для Росії затяжними конфліктами зі своїми найближчими сусідами».
Після 2014 року Збіґ висловлював сумніви в обороноздатності української армії, але підтримував європейський вибір Києва, закликав надати йому озброєння та наголошував на важливості антиросійських санкцій. На питання «Ле Фігаро» того ж року, чи втрачений Крим для України, він відповів так:
«Я не знаю, але до цього питання слід повернутися, коли відносини між Україною і Росією знову стануть хоч якоюсь мірою раціональні та стабільні. Росіяни привнесли в ці відносини ірраціональність і емоційність, вони здійснили бандитську атаку на Крим, замаскувавши її, як це зробила б мафія. Але їм слід остерігатися застосовувати такий підхід до всієї України — це призведе до куди більш потужного вибуху в серці Європи, до конфлікту, якого не бачив світ, починаючи з 1939 року. Великий ризик полягає в тому, що Росією управляє ірраціональний лідер із манією величі. Це хвилює багатьох росіян. Припустимо, що Путіну вдасться назавжди відокремити Крим від України: він отримає Крим, але втратить Україну на багато десятиліть, тому що викличе потужну націоналістичну реакцію проти Москви!».
В березні цього року в розмові з «Газетою.ру» Бжезінський іще раз підкреслив:
«Перш за все Україна – це легітимна держава, яка перебуває у процесі трансформації в національну державу. Це означає, що Україна повинна існувати в розумних відносинах із Росією, яка ще, звичайно, буде протягом певного часу марно сподіватися на реінтеграцію і підпорядкування Києва Москві. Агресія Росії в Криму історично невиправдана і буде постійним джерелом напруженості. Проте, я сподіваюся, росіяни зрозуміють, що не в їхніх інтересах діяти в імперіалістичної манері. Особливо якщо врахувати, що сама Росія не є "імперіалістичною", домінуючою державою. Розв'язання проблеми Криму, враховуючи деякі зауваження, які я тільки що зробив, має стати спільним рішенням. Зараз це виглядає як очевидне нав’язування своєї волі із застосуванням сили. Довгострокові відносини між Україною і Росією неможливі, поки ця проблема не буде вирішена до взаємної згоди. Немає жодних причин, із яких російським лідерам не слід шукати формули розв’язання кримської проблеми».
На жаль, російський монстр виявився живучішим за Великого Збіґа. Давньому і непримиренному ворогові «червоного» Кремля не судилося побачити падіння Кремля «триколорного». Але частину того, що світ завинив Бжезінському, все одно потрібно вертати.
1994 року в «Передчасному партнерстві» він застерігав:
«Російські військові домоглися поділу Криму та затвердили свій односторонній контроль над більшою частиною Чорноморського флоту, за який точиться суперечка… Крим – на межі етнічного вибуху, що назріває за сприяння Росії.
Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно… Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію».
2014 року його страшне пророцтво збулося: Росія здійснила «вибух» у Криму, а потім почала військову агресію проти України, остаточно перетворившись на імперію.
Здається, настав час навіть найлегковажнішим європейцям повернутися до рецептів Бжезінського, що так добре зарекомендували себе в боротьбі з СРСР.
Спи спокійно, невипадковий для нашої країни, Збіґу!
Kremlin delenda est.
                                      Сергій Громенко