Вчора мав цікавенну історію в магазині "Лісовий", що на Дахнівській вулиці. Підходжу до відділу з ковбасами з твердим наміром купити сосиски, щоб посмажити на багатті. Продавчиня весело спілкується із своєю знайомою. Пробую через якийсь час очікування привернути її увагу фразою: "Дайте будь ласка шпикачки". Вона знехотя дивиться на мене: "Што?". - Шпикачки будь ласка дайте, - повторююсь.
Дивиться на мене таким поглядом, що я мимоволі починаю дивитись на себе зі сторони, що ж зі мною не так.
"І дальше што нужно сказать?" - цідить крізь зуби. Починаю аналізувати які ввічливі слова я не сказав. Наче всі. "Ага, це ж вона напевне хоче почути скільки шпикачок хочу?" - думаю до себе.
- Вісім штук будь ласка, - пробую зніяковіло посміхнутись, адже всерівно не впевнений, що саме це від мене хоче почути володарка світу.
- Так би і сразу, а то стоишь, смотришь, - повертається до мене спиною, порпаючись в упаковці з сосисками.
Тут вже не витримую я: "Перепрошую, але питання "што" передбачає у відповідь іменник, а не числівник".
Поворот був такий, ніби я їй в спину плюнув, а вона це помітила: "Ти сюда умнічать прішол? Я чьото нє поняла".
Коротше, їй би в місцеве самоврядування йти, від нахабних містян, що своїми проблемами чиновників турбують, відбиватись. Щоб раз і на все життя заціпило - зась. Як і в мене магазином "Лісовий". Сам не піду і вам не раджу.
Olexandr Bezprozvanny
Немає коментарів:
Дописати коментар