середа, 12 липня 2017 р.

Складно повірити, але так буває! Їхала я сьогодні вранці на роботу…

Їхала я сьогодні вранці на роботу, настрій, якщо чесно, паршивий, до того ж я злегка спізнювалася.
На зупинці в маршрутку зайшов дідок з паличкою. Він дістав з кишені дріб’язок і почав його перераховувати. Потім простягнув гроші водієві і сказав:
«Ось, тримай, я не бачу, вистачає тут чи ні, але мені на наступній  вже виходити».
Як я зрозуміла, дідусеві все-таки не вистачало на проїзд. І передчуваючи, що водій зараз почне лаятися, я полізла в сумку за своїм гаманцем, щоб оплатити проїзд діда.
Але тут сталося те, чого я ніяк не очікувала. Водій маршрутки протягнув руку з грошима і сказав:
«Та що ти, батьку, візьми! Залиш собі, тим більше що їхати тобі всього нічого – одну зупинку».
Дідуся така реакція водія, м’яко кажучи, здивувала, та й інших пасажирів теж. Я найчастіше бачу незадоволених водіїв маршруток, а тут така щирість і доброта! Дідусь забрав свої гроші і тихенько сказав: «Дякую». Перед тим, як вийти на своїй зупинці, він знову подякував водію, на що той відповів: «Немає за що! Будь здоровий, батьку!».
Здавалося б, що тут такого – нічого особливого ж не сталося. Але ж водій міг би відреагувати зовсім по-іншому, як це найчастіше і трапляється… А як приємно було дідусю! Для нього це далеко не дрібниця.
Цей випадок вселив в мене надію, що ще не все втрачено, що в цьому світі залишилися добрі люди, здатні на справжні, нехай і маленькі, вчинки. Саме такі «сонячні промінчики» добрих справ освітлюють нашу сіру буденність і за секунди піднімають настрій.

Немає коментарів:

Дописати коментар