неділя, 9 липня 2017 р.

Історія: Роковини Конотопської перемоги


7–9 липня Україна відзначає чергову річницю битви під Конотопом – славетної сторінки вітчизняної військової історії.
Передумови для збройного конфлікту між Військом Запорозьким і Московським царством почали визрівати ще за життя Гетьмана Богдана Хмельницького. 1656 року Московія підписала Віленське перемир’я із Річчю Посполитою і почала активно втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. У відповідь Хмельницький налагодив союзницькі відносини зі Швецією, Трансільванією і Бранденбургом. Після його смерті та обрання Гетьманом Івана Виговського, Московське царство почало відверто підтримувати антигетьманську опозицію на Лівобережжі та Запоріжжі. Остаточно зневірившись у московській підтримці, Іван Виговський у вересні 1658 року уклав Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою. Згідно з її умовами, козацька Гетьманщина перетворювалася на Велике Князівство Руське і ставала рівноправним членом триєдиної (польсько-литовсько-української) Речі Посполитої.
Підписання Гадяцького договору призвело до відкритої війни між Військом Запорозьким і Московським царством. Навесні 1659 року Москва вирішила завдати вирішального удару. Військо очолив один із близьких радників царя – князь Олексій Трубецькой. Московські сили нараховували від 30 до 50 тисяч вояків, серед яких було багато дворян та елітні відділи кінноти. До Трубецького приєдналися кілька тисяч лівобережних і слобідських козаків на чолі з Іваном Безпалим, вороже налаштованих до Виговського і Польщі.
Та з самого початку похід в Україну загальмувався. У квітні 1659 року розпочалася облога Конотопа. Місто стійко захищали 4500 чоловік під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького. Такий розвиток подій дав змогу Івану Виговському перехопити ініціативу.
Український Гетьман зібрав під своїми знаменами козаків 8-ми правобережних і 3-х лівобережних полків. Загалом це становило 16–17 тисяч козаків, переважно піхотинців. На боці Виговського виступили такі відомі козацькі полковники, як Іван Богун, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Остап Гоголь, Филон Джеджалій.
Окрім козаків, Гетьман розпоряджався приблизно 4 тисячами найманого війська, серед яких були серби, волохи, німці, поляки. Найбільшим союзником Виговського став кримський хан Мухаммед IV Гірей, який привів під Конотоп з Північного Причорномор’я і Приазов’я 30–40 тисяч вершників.
7 липня 1659 року переважна частина московитів продовжувала залишатися під стінами Конотопа. Назустріч противнику Трубецькой вислав кінноту на чолі з Григорієм Ромодановським, Семеном Пожарським і Семеном Львовим. Вона дійшла до переправи через річку Куколка поблизу села Соснівка (нині Конотопського району Сумської області). З протилежного берега річки підійшли основні сили Виговського. Кримські татари розташувалися у засідці в урочищі Пуста Торговиця за 7 км звідти.
Близько 2-ї години дня 8 липня московська кіннота форсувала річку Куколку й атакувала основні сили Виговського. Але московські воєводи сильно недооцінили противника. Атаку було відбито. Після того Виговський відступом заманив московитів у пастку, наразивши їх на удар татарської кінноти. Напад був настільки сильним і несподіваним, що відрізав практично всю московську кінноту від Конотопа. В контратаку перейшло і козацьке військо. Московити потрапили в оточення і зазнали цілковитого розгрому.
Внаслідок битви потрапили у полон двоє з п’яти воєвод князя Трубецького – князі Пожарський і Львов, одні з найдосвідченіших кавалерійських воєначальників московської армії. Загалом ворог втратив, за різними даними, від 5 до 30 тисяч осіб убитими й полоненими. Втрати козаків і татар сягали від 3 до 10 тисяч чоловік.
Основними причинами поразки московських військ у Конотопській битві було те, що вони зав’язли в облозі Конотопа, не мали достатніх розвідувальних даних про сили противника і вкрай недооцінили його, відправивши назустріч менші сили – переважно кавалерію. Цим скористалися Гетьман і кримський хан, які зайняли вигідні позиції і затягнули ворога у пастку.
Відповідно до домовленостей між козаками й татарами, полонених московитів видали татарам. Мухаммед IV Гірей під страхом смертної кари наказав своїм воїнам стратити всіх бранців. Як писав османський хроніст Наїма: “Перед ханським наметом відрубали голови всім значним полоненим, після чого й кожен воїн віддав мечу бранців, які йому дісталися”. Так загинув князь Семен Пожарський, а князь Семен Львов через два тижні помер від поранень.
Російський історик XIX століття Сергій Соловйов писав про наслідки Конотопської битви таке: “Цвет московской конницы… сгиб в один день; пленных досталось победителям тысяч пять; несчастных вывели на открытое место и резали как баранов… Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вывести в поле такого сильного ополчения. В печальном платье вышел Алексей Михайлович к народу, и ужас напал на Москву… Царствующий град затрепетал за собственную безопасность… Окрестные жители с семействами, пожитками наполняли Москву, и шел слух, что государь уезжает за Волгу, за Ярославль”.
Проте розвинути свій успіх козакам і татарам не вдалося. Військо Трубецького зняло облогу з Конотопа і, переслідуване противником, відступило у межі Московського царства. Водночас, запорозькі козаки Івана Сірка напали на Крим. Це змусило татарського хана полишити Виговського і швидко повертатися додому.
Більшість українських козаків, селян і міщан не підтримували союз із поляками. Восени 1659 року це призвело до зречення Івана Виговського від гетьманства та приходу до влади молодого й недосвідченого Юрія Хмельницького.
Конотопській битві випало стати однією з найбільш міфологізованих подій нашої історії. Природно, що протягом тривалого часу українські автори намагалися всіляко перебільшити її масштаби та значення, а російські – применшити. За радянських часів ця тема взагалі належала до заборонених, тому більшість людей про неї просто не знали.
Звернемо увагу на три факти. По-перше, сприймати Конотопську битву винятково як перемогу українців над росіянами – не зовсім коректно. Хоча б тому, що на боці росіян билася частина слобідського й лівобережного козацтва, а на боці Івана Виговського – частина лівобережного й переважна більшість правобережного козацтва. В цьому контексті Конотопська баталія постає прологом до сумнозвісної доби Руїни.
По-друге, під Конотопом була розгромлена не вся московська армія Олексія Трубецького, а лише її частина – переважно кіннота під командуванням Григорія Ромодановського, Семена Пожарського і Семена Львова. Вже через три з половиною місяці після тяжкої поразки Трубецькой військовою силою змусив нового Гетьмана Юрія Хмельницького підписати вигідні для Москви Переяславські статті, що суттєво обмежували автономію козацької України. Це переконливо доводить, здавалося б, просту істину – ворога необхідно добивати одразу, поки він не встиг оговтатися.
По-третє, надзвичайно важливу роль у битві відіграли кримські татари. Це був яскравий приклад успішної бойової співдружності козаків і кримчан. Тож слава Конотопської перемоги однаковою мірою належить як українському, так і кримськотатарському народам. Та в будь-якому разі, події 1659 року переконливо спростовують старий, але досі поширений міф, нібито українці ніколи в історії не воювали проти росіян і були не здатні до перемог над серйозним противником.

Немає коментарів:

Дописати коментар