До посту про світогляд Михайла Кожухова, як і очікувалося, підтяглися "брати" наші менші. Ось їх типова реакція на спокійну дискусію про "Росії-батькові" і "подростковости" українців:
Август Ландмессер
Олег, та ти упоротий! І ще неук. Візьми "Повість временних літ" і знайди хоч одна згадка про Україну.
Оleg_leusenko:
Хоч і не в моїх правилах метати бісер перед російськими рrosimiae, спробую відповісти.
Не звертаючи уваги на кацапського троля, з виразним ніком і юзерпік, відповідаю для читачів блогу, в т.ч. населення Запоребріка (тому що пост стосується російського інтелігента М. Кожухова, можливо, і він просвітиться).
Україна або Вкраїна (давньорус. Оукранnа, В'кранna; лат. Vkraina) - топонім у Східній Европе. Вперше згадується в Київському Літописі під 1 187 роком, у зв'язку Із смертю переяславського князя Володимира Глібовіча.
З 19 століття назва территории обабіч Дніпра, между Доном и Сяном, та Прип'яттю и Чорним морем, заселена в основном українцями.
Означає «рідний край, країна, земля» (Шевченко Ф. П., В. Г. Скляренко, М. Г. Андрусяк, В. М. Русанівський, Г. П. Півторак).
Карта «Європейської Татарії або Малої Татарії» італійця Джакомо Кантеллі (1684). Наддніпрянщіна показана як «Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de Cossachi di Zaporowa)». На Схід від неї вказана «Україна або край Донського козаків, залежних від Московії (Vkraina ouero Paese de Cossachi Tanaiti Soggetti al Moscouita)». Татартарією вважається Московія.
«Україну» Було Вперше Згадаю в Літописі 828 років тому, коли на Москва-річці жаби квакали.
828 років тому «Україну» Було Вперше Згадаю в Літописі. Оця правда вітчізняного Літописця, что проби до нас крізь століття, та інші літопісні згадка про Україну кінця XII - качана XIII століть Цілком спростовують Поширення псевдонаукову «концепцію» про походження назви Україна від слова «Окраїна». З помощью цього тверджень імперія намагались закріпіті періферійне значення країни для ее мешканців, якіх прівчалі любити чужу Батьківщину и зневажити Власний.
Літопісні джерела свідчать, что назва «Україна» з'явилася Задовго до монголо-татарської навали, якові імперські ідеологі трівалій годину поважали початком відліку розпад «єдиного народу», Який нібіто Доті існував.
Датованій 18 квітня 1187 року літопис говорити: «У ТІМ ж поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода (ніні с. Білгородка около Києва), Вишгорода, Василькова, Переяслава (ніні м. Переяслав-Хмельницький) та фортець на р. Росі) на половців розхворував Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої и помер. І принесли его в Переяслав на ношах, и отут преставився ВІН, місяця квітня у вісімнадцятій день, и Покладення БУВ у церкві святого Михайла, и плакали по ньом всі переяславці. ВІН бо любив дружину, и золота не Збирай, добра не шкодував, а усе давав дружіні; БУВ ж ВІН князь чеснотного и сильно у бою, и мужністю міцною відзначався, и всякими доброчесності БУВ сповнений. За ним же Україна много постогнала ».
Однако, если Україна булу Вже тисяча сто вісімдесят сім року, за часів Київської Русі, то теорія про Київську Русь як «братню колиску» віявляється безглуздою. А ще ж є згадка про Україну в літопісах 1189, 1213 років и безліч - у пізніші часи. Вперше Вжиття слова «Україна» Стосовно Переяславщини, тобто власне Русі (так у VІІІ-XVІІ століттях називали територія нінішньої Центральної України), Одразу ставило нерозв'язне для Радянської пропаганди питання - «окраїною» относительно чого могли буті ЦІ Терен? Природно, что не Москва. Остання в ті часи булу настолько глухою околицею, что про неї пересічні люди навряд чи Взагалі Щось Чули на Кіївщіні. Тоді як Київ залишавсь Безумовно центром для всіх князів дінастії Рюріковічів.
Таким чином, чи не зрозуміло, чому за Володимиром тужили самє прікордонні землі, Аджея, за логікою, журитися за своим князем малі жителі Переяславського князівства Незалежності від оддаленості від кордонів. Тому слово «Україна» Ніяк не могло означати околиці князівства. Переяславщина булу одним Із князівств власне Русі (до якої на тій годину належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород-сіверське князівства).
Під +1189 роком у Літописі в оповіданні про князя Ростислава Берладника згадується, что ВІН пріїхав «в Україну галицька» (князь в'їхав у князівство володіті ним як одним цілим, а не якімісь его околицях). У Галицько-Волинському Літописі 1213 р. є записом: «Данило ж вернулся домой и їхав з братом и прийнявши Берестій, и Угровеськ и Верещин, стовпів, Комов и всю Україну». Тобто знову йдет не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (ніні городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині).
Знані такоже ПОВІДОМЛЕННЯ про польських князів, Які после походу на Галичину й Волинь ВЕРТАН «в свою Україну», знов-таки, у власне князівство, а не в его околиці.
Отже, «Україна» в літопісах XII-XV ст. абсолютно чітко Виступає сінонімом слова «князівство». Щоб зрозуміті це, історікам просто Варто Було неупереджено Прочитати літопісі. Слово «Україна» багаторазове вжівається течение кількох століть после своєї з'явився на Позначення зрозуміти «наше князівство», «наша земля», «країна». Паралель прозора - Аджея й ніні слово «країна" не змініло свого значення. «Українянін», а пізніше «українець», відповідно, означало «земляк», «Співвітчизник». Нарешті, в українській мові слова «Окраїна» Взагалі нема, вместо него - «околиця». Усі люди схільні розглядаті свою землю центром. Чи хтось назіватіме ее «Околиця», та ще й Іноземною мовою?
А що ж таке Русь?
Уперше з'явившись на пойменування Середньої Наддніпрянщіні в середіні VI ст., Задовго до з'явиться варягів на історичній Арені, назва «Русь» протрімалася в Україні (Західній) до ХХ ст., А в Центральній - до XVIII ст. Ще Іван Франко писав про себе: «Я - русин». Або Згадаймо хрестоматійній вірш Олександра Духновича: «Я русин, бив, єсмь и буду, я родився русином ...». Деякі закарпатці й досі назівають собі русинами (а декотрі політікані брутально ЦІМ спекулюють).
У вітчізняніх літопісах твердо, что Руссю є Виключно територія сучасної Центральної та Північної (Київщина, Переяславщина й Чернігівщина), а з кінця ХІІ ст. - й Західної України. Жодні інші землі - ані Суздаль (Залісся), ані Новгород, ані Смоленськ ТОЩО - Руссю за часів Київської Русі НЕ вважать. Ніде в літопісах НЕ Згадаю ані «Суздальської Русі», ані «Заліської Русі», ані «московської Русі» - усе це пізніші вігадкі імперськіх ідеологів. Ось лишь кілька цитат (із сотень підтверджень у літопісах).
ПОВІДОМЛЕННЯ під тисячі сто п'ятьдесят-один роком после того, як Ізяслав Мстиславич учергове Вигнан Юрія Довгорукий з Києва, син Юрія Андрій Боголюбський «тим часом випросилася у отця піті наперед до Суздаля, Кажучи:« Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі, ні раті, ні чого Іншого. Тож зажевріла підем ».
ПОВІДОМЛЕННЯ про черговий Невдалий похід Юрія Довгорукий на Київ під 1154 роком: «У ТІМ ж году рушів Юрій з Ростовцев, и з суздальцями, и з усіма дітьми в Русь. І ставити мор среди коней в усьому війську его, которого ж не Було Ніколи ».
ПОВІДОМЛЕННЯ під 1175 роком, як после убийства Андрія Боголюбський володімірські бояри (з Володимира-на-Клязьмі у Заліссі) говорили: «Князь наш убитий, а дітей у него немає, синок его в Новгороді, а брати его в Русі».
ПОВІДОМЛЕННЯ під 1223 роком, что на допомогу Українським князям у їхній борьбе против монголо-татар Із Ростова послали з Ростовський полком Василя Костянтиновича, но ВІН буцімто НЕ встіг «до них в Русь».
«Варязька» теорія походження назви Русі зі Скандинавії поширювалася в Росії й СРСР, бо давала змогу нехтувати численними літописними згадками. Але ця теорія має величезну хибу. Вперше назва «Русь» згадується в середині VI ст., а назва «россомони» стосовно мешканців Центральної України ще раніше — з IV століття. А варяги вперше з’являються на історичній арені лише наприкінці VIII століття. І ніхто їх тоді (ні візантійці, ні вони самі) Руссю не називає. Між варягами і Руссю — часова і змістовна прірва.
Сьогодні навіть такий москвофіл, як академік Петро Толочко, вважає, що назва «Русь» — місцевого, південного походження: «Вочевидь, «Русь» — дуже давнє слово іраномовного походження, пов’язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII-IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перейшло на слов’ян. Не випадково літописець зазначав: «...Поляни іже нині зовомая Русь». Інакше кажучи, слов’яни з племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, а потім на них поширилася назва «Русь»... Вочевидь, із цим словом пов’язані й давні назви річок — Росі, а також її притоків Росави і Роставиці».
Повторюю: елементарне вивчення першоджерел доводить, що специфіка вживання назви «Україна» в літературі XІІ-XV століть незаперечно свідчить, що в той час цей термін був синонімом слів «князівство», «земля». Тож Україна є просто новою, молодшою назвою Русі. А Русь, відповідно, є прадавньою назвою України. І обидві вони славні, пов’язані з численними перемогами.
У такій подвійній назві Україна не оригінальна. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія — Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви. Китай змінював назву щоразу зі зміною правлячих династій. Так само й Росія колись називалась Московським царством, а ще перед тим — Суздаллю й Заліссям.
До речі, насаджуючи теорію про те, що Україна — це, мовляв, «окраїна», а не «країна», імперські історики примудрилися забути походження деяких назв у власній країні.
Щодо російської столиці, то найпопулярнішими є гіпотези, які виводять назву «Москва» за аналогом з іншими фінно-угорськими назвами. Російський історик Василь Ключевський стверджував: у однієї Ками можна нарахувати 20 приток, які мали закінчення «ва», що фінською значить «вода».
Практично всі міста Центральної Росії, котрі нараховують понад 500 років, мають фінно-угорські назви. А це значно суттєвіше для дослідження, аніж назви річок, оскільки означає, що в цих містах жило населення з відповідною мовою. Місто Суздаль, згадане вперше 1024 року, вочевидь, походить від фінно-угорського слова «діва». Місто Кострома, як і сусідні Толшма, Тотьма, Вохрома, також виводиться з фінно-угорських мов, в яких останній склад «маа» означає «земля» (згадаймо, наприклад, сучасні естонські острови Саарема, Хійумаа). Місто Твер у давнину називалося Тихвер, що з вепської мови перекладається як «тиха, густа вода». Місто Кіжи карельською мовою — «ігрища». Місто Клязьма з мови мордви-ерзя — «широко повзти». Можайськ із цієї ж мови — «неглибоке місце». Валдай із північних фінно-угорських діалектів —«світлий, білий». Симбірськ до XVII століття звався Синбірськ, що з мордовської перекладається як «зелені гори». Місто Каргополь із карельської — «ведмежа сторона». Рязань була племінним центром етнографічної групи мордви — ерзя, і спочатку називалася Ерзянь. Стосовно Коломни є ціла низка гіпотез про походження назви: «рибна ріка», «прикордонна ріка», знов-таки — з фінно-угорських мов, тощо. Муром — від назви фінно-угорського племені мурома і означає «люди на суходолі». Вологда за загальноприйнятою гіпотезою походить від фінно-угорського (вепського) слова «білий», «світлий». Від цього ж слова і назва ріки Волга. Тому, коли російські імперці починають говорити про «слов’янство», їх можна запитати, а чи знають вони походження назви їх рідного міста?
Олександр Палій, історик. Сільські вісті
«Україна» у літопісах
«Літопис Руський» XII ст. згадує назви «Україна», «Вкраїна», «Вкраїніця», «україняні» локалізовані:
південна частина Переяславської землі (південна частина Києва и Північно-східна частина Черкащини);
Південно-східна частина Галицької землі (пониззях), Південно-східна частина Тернопільщини, південна половина Хмельниччини (р. Смотрич, р. Ушиця, р. Збруч), и Південно-Західна частина Вінничини;
Терен Волинської землі в басейні Лівобережжя середньої течі Західного Бугу, суміжне з Лядська землею Малої Польщі (ніні - Хелмське, Бяло-Подляське, Замойський воєводства Польщі).
Київський літопис одна тисяча сто вісімдесят сім (за Іпатіївськім списком), оповідаючі про смерть переяславського князя Володимира Глібовіча, во время походу на половців, каже что «за ним же Україна много потужила»
«Ѡ ньому ж Оукраїна много постона»
Карта «Білої Русі або Московії» француза Юбера Жайо (1685). Наддіпрянщіна показана як «Україна (Vkraina) або край козаків». На Схід від неї, между Воронезької (Worotin) и Рязанська (Rezan) князівствамі, вказано «Окраіну» (Okraina), что відповідає землям Донська козаків.
У тому ж Літописі за 1189 рік згадується, что князь Ростислав Берладник пріїхав до «України Галицької» (на зазначений подністрянського пониззях):
«І ЕХА і Смоленьський Вь борзѣ і пріѣхавшю ж емоу до Оукраінѣ Галічькоі. »
(СТЛБ. 653: 8, 663: 31-33. // ПСРЛ. - Т. 2. Іпатіївський літопис. - СПб., 1908. - СТЛБ. 652-673. - Ізборник.)
У Галицько-Волинському Літописі, під 1213, записано, что князь Данило «забравши Берестій, и Угровськ, и Верещин, и Столп'є, и Комов, и всю Україну»:
«І пріӕ Берестії. і Оугровеск'. і Верещін'. і Ст҃олп' Комов'. і всю Оукраіноу »
Уривок Із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни іудейського» (СТЛБ. 732: 56-57. // ПСРЛ. - Т. 2. Іпатіївський літопис. - СПб., 1908. - СТЛБ . 715-736. - Ізборник.)
Magni Ducatus Lithuaniae Caeterarumque Regionum Illi Adjacentium Anno 1613, Hessel Gerittzs / Willem Blaeu (Amsterdam, 1613, 1640) Карта Радзівіла - Перше картографічне джерело, де Використана назва «Україна». Перше видання карти Було здійснене Віллемом Блау у 1613 р. Мапа Залишайся Основним Джерелом географічних знань про регіон следующие 150 років. Карта містіть Величезне Кількість назв міст, СІЛ, річок, озер, територій України.
Існують Різні трактування слова «Україна» у ціх літопісах. Так, історик Олександр Палій считает, что слово Було пробачимо сінонімом слів «князівство», «земля». Натомість Іван Огієнко вислови ширші міркування з цього приводу у життя без праці «Історія української літературної мови». Про перший вжіток слова «україна» у Київському Літописі ВІН пише так:
«В якому самє значенні вжитися тут слово Україна, важко Сказати, - може, так названо граничну Переяславська землю; но НЕ віключено, що тут це назва й Ширшов - й землі Київської. Взагалі в давнини слово "україна" визначавши якусь землю, сторону, край. Другу згадку про Україну цею ж Літопис подає під 1213 роком, розповідаючі, что князь Данило "прия Берестій, и Угровеськ, и Верещин, и Столпє, Комов и всю Україну". Тут Україна візначає певне окресленості край. Зазначилися ще, что церковнослов'янську "прііде в предѣль (грецьк ὅρια = краї) іудейскія" Пересопницька Євангелія 1556 р. перекладає: "пришол в україни іудейського". »
Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі (1690). Правобержжя и Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжитися Стосовно Задон и Рязані - московського порубіжжя.
Канадський історик Орест Субтельний вислови чіткішу мнение з цього приводу:
«Слово" Україна "Вперше з'являється в літопісах у 1187 р. и спочатку вжівається як географічне Позначення Київського порубіжжя. »
Віталій Скляренко Однако наголошує, что нельзя тлумачіті букву «У» в слові Україна як «біля». Такий підхід конфліктує Із семантикою української мови (а такоже - Білоруської, польської, чеської), в Якій «У» Тлумач только як «в», «у середіні».
Карта Східної Європи француза Гійома Деліля (1723). Наддніпрянщіна и Південна Білорусь позначені як PETTIE RUSSIE (Мала Русь). Ця назва пересікається в районі Наддніпрянщіні з іншою, что простягається до Слобожанщини: UKRAINE OU PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків)
Далі візьмемо ограниченной інформацію з української Вікіпедії:
«Україна» за часів Речі Посполитої
Це значення слово україна зберігає такоже у 15 - 16 ст. (І даже пізніше). Документи кажуть про «Україну подільську», «Україну Брацлавського», «Україну Київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 назіває Поділля «Ukraina Podolska». З РОЗВИТКУ козаччини в 16 ст. назва україна становится географічною назв козацької территории, яка охоплювала шірокі простори Наддніпрянщіні - Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системе Речі Посполитої Було розташоване воєводство Київське. У такому значенні срок україна вжівається в писаннях київського католицького єпіскопа Й. Верещінського (Кін. 16 ст.), В діяріюшах С. Бєльського 1609 й Ш. Окольського 1638 році, в листах гетьмана П. Сагайдачного, єпіскопа (Згідно митр.) І. Копінського та ін. Сагайдачний у лісті до короля Жіґмонта III 15 лютого 1622 писав про «Україну, Власний, предковічну вітчизну нашу», «городи українські», «народ український» ТОЩО. І. Колімській у лісті до патріарха московського Філарета з 4 грудня 1622 (з Мгарського монастиря) скаржівся, что «все зде на Україні, у межі Київському сотесняемся». Альо Поняття україна щораз далі пошірюється за Межі самого Київського воєводства, зокрема на Лівобережжі, де в першій половіні 17 ст. проходити процес посиленої української колонізації, яка захоплює такоже володіння московської держави (Слобідська Україна).
Карта Східної Європи німця Матіуса Зойттера (1730). Словом UCRANIA (Україна) позначено Надніпрящіну. Довкола неї розташовано топонімі VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) и SEVERIA (Сіверщина). На Схід від них, в районі Рязані находится OGRANIA (Огранія)
«Україна» за козацької доби
Особливого політічного значення назва «Україна» набірає в наслідок Хмельниччини. Хоч офіційна назва Козацька-Гетьманської Держави 17 - 18 ст. булу «Військо Запорозьке», но ее територія булу «козацька земля», яка Звичайно и в українській и в польській практике - називається Україною. Отож, назви Україна, український, український народ щораз Частіше вживалися в політічному и культурному жітті Гетьманщини. Зустрічаємо їх раз-у-раз в актах и документах Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Старшина Дорошенко у листі до Запоріжжя +1671 писав про «всю Україну», «народ наш український», «українські міста» ТОЩО. Про «вітчизну Україну» згадувать П. Полуботок у лісті до В. Кочубея 1685. Антігетьман П. Іваненко (Петрик), укладаючі тисяча шістсот дев'яносто дві союзні договір з кримського ханством, вчинив це «для одобрання од московське влади миле отчизни своее України», а в своих універсалах и аркушах писав: «наша Україна». Цю Назву залюбкі вживатися и в офіційніх актах и у приватних листах екзильний гетьман П. Орлик. Обидвоє тексти (латинський и український) Бендерської конституції 1710 згадують «Ucraina», «in Ucrainam», «в Украйні», «Кіев і інші украінскіе городи». У договорі з Криму 1711 Орлик тітулується «dux Ucrainae». Чи не дивно, что ця назва тоді стала відомою й популярну в Західній Европе (Завдяк такоже іншому вид. «Description d'Ukrainie» Ґ. Л. де Боплана тисяча шістсот шістьдесят один). После Андрусівської догоди 1667 й поділу України между Москвою й Польщею з'являються назви «сьогобічна» й «тогобічна» Україна, а для Лівобережжя ще «Малоросійська Україна».
Хоч назва «Україна» широко вживалися на Гетьманщіні 17 - 18 ст. и поза ее межами, вона не стала офіційною назв Української держави, что нею й надалі залиша «Військо Запорозьке» або, почасті під російськім Вплив, «Малоросія». З іншого боку, поділ України поміж Москвою й Польщею, Який трівав до кінця 18 ст. (А частково й пізніше) гальмував процес превращение локальної назви Україна на загальнонаціональну Назву территории українського народу. Більше того, у процесі ліквідації Гетьманщини назва Україна немов би регресує до свого давнішого суто локального географічного значення. Ще в кінця 17 ст. вона вживатися относительно частик Гетьманщини: «Того-ж'року (1690) велика сарана била на Украіни і коло Стародуба, на Сѣвері»; «А інная отут, на Украінѣ, коло Нѣжіна і Чернігова і на Сѣверѣ, коло Стародуба зазимували» (Літопис Самовидця). Даже у второй половіні 18 ст. (1770-ті pp.) Україною називали на Стародубщіні центральна частина Гетьманщини, від Чернігова й Ніжина до Прилук, Лохвіці й Гадяча.
XIX-XX століття
Щойно в 19 ст., З об'єднанням більшості українських земель и Утворення українського теріторіального масиву назва Україна поволі набірає значення української национальной территории. Починаючі з Другої половини 19 ст., Назва Україна вжівається в Українському Громадянська й приватному жітті, визначаючи всю теріторію українського народу й усуваючі всі інші назви (зокрема Малоросія), Незалежності від їх походження й історічного вжитку.
После проголошення Української Народної Республики (універсали Центральної Ради III - 20 листопада 1917 и IV - 22 січня 1918), Української (Гетьманської) Держави (29 квітня 1918) и Західно-Української Народної Республики (1 листопада 1918), назви Україна і український народ остаточно усталюються як офіційні назви Української держави та ее народу. Офіційне Прийняття назви Карпатська Україна (15 березня 1939) поклали край Ваганов относительно властівої назви й цієї части української землі.
Під Радянську владу Україна мала Назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (декрет Українського Радянська правительства з 6 січня 1919), а з 31 січня 1937 - Українська Радянська Соціалістична Республіка.
З проголошенням Незалежності 1991 року за українською державою булу закріплена назва Україна.
Уривок із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни иудейския»
*****
П’ять копійок:
БОНУС для самых терпеливых русскоязычных челюстей:
Можно привести и такой пример:
В укр. краєзнавство есть однокоренное русское слово КРАЕВЕДЕНИЕ. Ну, нельзя же серьезно утверждать, что краеведение изучает границы и края держав:) Эта наука изучает страны.
А не разъяснят ли нам московиты ("русские"), по логике которых Украина - Окраина, что такое однокоренное русское слово КРАЕВЕДЕНИЕ? Расеяне со своими империалистскими рефлексами не способны понять, что в украинском языке слово КРАЙ означает не конец, границу, а территорию, землю. (напр. РІДНИЙ КРАЙ = (рус) РОДНАЯ ЗЕМЛЯ) С маленькой припиской для лингвоинвалидов: КРАЇНА в переводе на руцкий суржик - СТРАНА :-)
Итак, в киевских, галицких, волынских, черниговских и др. летописях слово Украина употребляется в отношении Руси с 10-11 веков и является его синонимом. И какая в то время была "основная земля" московитов? Кучково городище, мокшанские топи и полудикие племена моксель))
Москва – кыштым ЗО. Не собственная территория Алтын Орды, а данник и младший союзник.
Название "Россия" (на латинский манер - Rossia) придумано специально, как бы и не путать с Русью (в тот момент было всем очевидно, ГДЕ на самом деле эта Русь находится), и в то же время - обосновать с Русью определенную преемственность, претендовать на все земли бывшей империи Рюриковичей. Окончательно искусственное название Россия укрепилось во времена немецких хозяев Московии Петра Первого и Екатерины, имевших в Украине-Руси основной источник доходов, а также идеологических и служивых кадров.
*****
Реквизиты: карта “ПриватБанк” № 5168 7423 1851 9075
Август Ландмессер
Олег, та ти упоротий! І ще неук. Візьми "Повість временних літ" і знайди хоч одна згадка про Україну.
Оleg_leusenko:
Хоч і не в моїх правилах метати бісер перед російськими рrosimiae, спробую відповісти.
Не звертаючи уваги на кацапського троля, з виразним ніком і юзерпік, відповідаю для читачів блогу, в т.ч. населення Запоребріка (тому що пост стосується російського інтелігента М. Кожухова, можливо, і він просвітиться).
Україна або Вкраїна (давньорус. Оукранnа, В'кранna; лат. Vkraina) - топонім у Східній Европе. Вперше згадується в Київському Літописі під 1 187 роком, у зв'язку Із смертю переяславського князя Володимира Глібовіча.
З 19 століття назва территории обабіч Дніпра, между Доном и Сяном, та Прип'яттю и Чорним морем, заселена в основном українцями.
Означає «рідний край, країна, земля» (Шевченко Ф. П., В. Г. Скляренко, М. Г. Андрусяк, В. М. Русанівський, Г. П. Півторак).
Карта «Європейської Татарії або Малої Татарії» італійця Джакомо Кантеллі (1684). Наддніпрянщіна показана як «Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de Cossachi di Zaporowa)». На Схід від неї вказана «Україна або край Донського козаків, залежних від Московії (Vkraina ouero Paese de Cossachi Tanaiti Soggetti al Moscouita)». Татартарією вважається Московія.
«Україну» Було Вперше Згадаю в Літописі 828 років тому, коли на Москва-річці жаби квакали.
828 років тому «Україну» Було Вперше Згадаю в Літописі. Оця правда вітчізняного Літописця, что проби до нас крізь століття, та інші літопісні згадка про Україну кінця XII - качана XIII століть Цілком спростовують Поширення псевдонаукову «концепцію» про походження назви Україна від слова «Окраїна». З помощью цього тверджень імперія намагались закріпіті періферійне значення країни для ее мешканців, якіх прівчалі любити чужу Батьківщину и зневажити Власний.
Літопісні джерела свідчать, что назва «Україна» з'явилася Задовго до монголо-татарської навали, якові імперські ідеологі трівалій годину поважали початком відліку розпад «єдиного народу», Який нібіто Доті існував.
Датованій 18 квітня 1187 року літопис говорити: «У ТІМ ж поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода (ніні с. Білгородка около Києва), Вишгорода, Василькова, Переяслава (ніні м. Переяслав-Хмельницький) та фортець на р. Росі) на половців розхворував Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої и помер. І принесли его в Переяслав на ношах, и отут преставився ВІН, місяця квітня у вісімнадцятій день, и Покладення БУВ у церкві святого Михайла, и плакали по ньом всі переяславці. ВІН бо любив дружину, и золота не Збирай, добра не шкодував, а усе давав дружіні; БУВ ж ВІН князь чеснотного и сильно у бою, и мужністю міцною відзначався, и всякими доброчесності БУВ сповнений. За ним же Україна много постогнала ».
Однако, если Україна булу Вже тисяча сто вісімдесят сім року, за часів Київської Русі, то теорія про Київську Русь як «братню колиску» віявляється безглуздою. А ще ж є згадка про Україну в літопісах 1189, 1213 років и безліч - у пізніші часи. Вперше Вжиття слова «Україна» Стосовно Переяславщини, тобто власне Русі (так у VІІІ-XVІІ століттях називали територія нінішньої Центральної України), Одразу ставило нерозв'язне для Радянської пропаганди питання - «окраїною» относительно чого могли буті ЦІ Терен? Природно, что не Москва. Остання в ті часи булу настолько глухою околицею, что про неї пересічні люди навряд чи Взагалі Щось Чули на Кіївщіні. Тоді як Київ залишавсь Безумовно центром для всіх князів дінастії Рюріковічів.
Таким чином, чи не зрозуміло, чому за Володимиром тужили самє прікордонні землі, Аджея, за логікою, журитися за своим князем малі жителі Переяславського князівства Незалежності від оддаленості від кордонів. Тому слово «Україна» Ніяк не могло означати околиці князівства. Переяславщина булу одним Із князівств власне Русі (до якої на тій годину належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород-сіверське князівства).
Під +1189 роком у Літописі в оповіданні про князя Ростислава Берладника згадується, что ВІН пріїхав «в Україну галицька» (князь в'їхав у князівство володіті ним як одним цілим, а не якімісь его околицях). У Галицько-Волинському Літописі 1213 р. є записом: «Данило ж вернулся домой и їхав з братом и прийнявши Берестій, и Угровеськ и Верещин, стовпів, Комов и всю Україну». Тобто знову йдет не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (ніні городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині).
Знані такоже ПОВІДОМЛЕННЯ про польських князів, Які после походу на Галичину й Волинь ВЕРТАН «в свою Україну», знов-таки, у власне князівство, а не в его околиці.
Отже, «Україна» в літопісах XII-XV ст. абсолютно чітко Виступає сінонімом слова «князівство». Щоб зрозуміті це, історікам просто Варто Було неупереджено Прочитати літопісі. Слово «Україна» багаторазове вжівається течение кількох століть после своєї з'явився на Позначення зрозуміти «наше князівство», «наша земля», «країна». Паралель прозора - Аджея й ніні слово «країна" не змініло свого значення. «Українянін», а пізніше «українець», відповідно, означало «земляк», «Співвітчизник». Нарешті, в українській мові слова «Окраїна» Взагалі нема, вместо него - «околиця». Усі люди схільні розглядаті свою землю центром. Чи хтось назіватіме ее «Околиця», та ще й Іноземною мовою?
А що ж таке Русь?
Уперше з'явившись на пойменування Середньої Наддніпрянщіні в середіні VI ст., Задовго до з'явиться варягів на історичній Арені, назва «Русь» протрімалася в Україні (Західній) до ХХ ст., А в Центральній - до XVIII ст. Ще Іван Франко писав про себе: «Я - русин». Або Згадаймо хрестоматійній вірш Олександра Духновича: «Я русин, бив, єсмь и буду, я родився русином ...». Деякі закарпатці й досі назівають собі русинами (а декотрі політікані брутально ЦІМ спекулюють).
У вітчізняніх літопісах твердо, что Руссю є Виключно територія сучасної Центральної та Північної (Київщина, Переяславщина й Чернігівщина), а з кінця ХІІ ст. - й Західної України. Жодні інші землі - ані Суздаль (Залісся), ані Новгород, ані Смоленськ ТОЩО - Руссю за часів Київської Русі НЕ вважать. Ніде в літопісах НЕ Згадаю ані «Суздальської Русі», ані «Заліської Русі», ані «московської Русі» - усе це пізніші вігадкі імперськіх ідеологів. Ось лишь кілька цитат (із сотень підтверджень у літопісах).
ПОВІДОМЛЕННЯ під тисячі сто п'ятьдесят-один роком после того, як Ізяслав Мстиславич учергове Вигнан Юрія Довгорукий з Києва, син Юрія Андрій Боголюбський «тим часом випросилася у отця піті наперед до Суздаля, Кажучи:« Осе нам уже, отче, тут, в Руській землі, ні раті, ні чого Іншого. Тож зажевріла підем ».
ПОВІДОМЛЕННЯ про черговий Невдалий похід Юрія Довгорукий на Київ під 1154 роком: «У ТІМ ж году рушів Юрій з Ростовцев, и з суздальцями, и з усіма дітьми в Русь. І ставити мор среди коней в усьому війську его, которого ж не Було Ніколи ».
ПОВІДОМЛЕННЯ під 1175 роком, як после убийства Андрія Боголюбський володімірські бояри (з Володимира-на-Клязьмі у Заліссі) говорили: «Князь наш убитий, а дітей у него немає, синок его в Новгороді, а брати его в Русі».
ПОВІДОМЛЕННЯ під 1223 роком, что на допомогу Українським князям у їхній борьбе против монголо-татар Із Ростова послали з Ростовський полком Василя Костянтиновича, но ВІН буцімто НЕ встіг «до них в Русь».
«Варязька» теорія походження назви Русі зі Скандинавії поширювалася в Росії й СРСР, бо давала змогу нехтувати численними літописними згадками. Але ця теорія має величезну хибу. Вперше назва «Русь» згадується в середині VI ст., а назва «россомони» стосовно мешканців Центральної України ще раніше — з IV століття. А варяги вперше з’являються на історичній арені лише наприкінці VIII століття. І ніхто їх тоді (ні візантійці, ні вони самі) Руссю не називає. Між варягами і Руссю — часова і змістовна прірва.
Сьогодні навіть такий москвофіл, як академік Петро Толочко, вважає, що назва «Русь» — місцевого, південного походження: «Вочевидь, «Русь» — дуже давнє слово іраномовного походження, пов’язане з назвами сарматських племен (роси, россомони, роксолани). Десь на межі VIII-IX століть воно закріпилося на середньому Дніпрі і перейшло на слов’ян. Не випадково літописець зазначав: «...Поляни іже нині зовомая Русь». Інакше кажучи, слов’яни з племені, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку іменувалися полянами, а потім на них поширилася назва «Русь»... Вочевидь, із цим словом пов’язані й давні назви річок — Росі, а також її притоків Росави і Роставиці».
Повторюю: елементарне вивчення першоджерел доводить, що специфіка вживання назви «Україна» в літературі XІІ-XV століть незаперечно свідчить, що в той час цей термін був синонімом слів «князівство», «земля». Тож Україна є просто новою, молодшою назвою Русі. А Русь, відповідно, є прадавньою назвою України. І обидві вони славні, пов’язані з численними перемогами.
У такій подвійній назві Україна не оригінальна. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія — Іберією. До англосаксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви. Китай змінював назву щоразу зі зміною правлячих династій. Так само й Росія колись називалась Московським царством, а ще перед тим — Суздаллю й Заліссям.
До речі, насаджуючи теорію про те, що Україна — це, мовляв, «окраїна», а не «країна», імперські історики примудрилися забути походження деяких назв у власній країні.
Щодо російської столиці, то найпопулярнішими є гіпотези, які виводять назву «Москва» за аналогом з іншими фінно-угорськими назвами. Російський історик Василь Ключевський стверджував: у однієї Ками можна нарахувати 20 приток, які мали закінчення «ва», що фінською значить «вода».
Практично всі міста Центральної Росії, котрі нараховують понад 500 років, мають фінно-угорські назви. А це значно суттєвіше для дослідження, аніж назви річок, оскільки означає, що в цих містах жило населення з відповідною мовою. Місто Суздаль, згадане вперше 1024 року, вочевидь, походить від фінно-угорського слова «діва». Місто Кострома, як і сусідні Толшма, Тотьма, Вохрома, також виводиться з фінно-угорських мов, в яких останній склад «маа» означає «земля» (згадаймо, наприклад, сучасні естонські острови Саарема, Хійумаа). Місто Твер у давнину називалося Тихвер, що з вепської мови перекладається як «тиха, густа вода». Місто Кіжи карельською мовою — «ігрища». Місто Клязьма з мови мордви-ерзя — «широко повзти». Можайськ із цієї ж мови — «неглибоке місце». Валдай із північних фінно-угорських діалектів —«світлий, білий». Симбірськ до XVII століття звався Синбірськ, що з мордовської перекладається як «зелені гори». Місто Каргополь із карельської — «ведмежа сторона». Рязань була племінним центром етнографічної групи мордви — ерзя, і спочатку називалася Ерзянь. Стосовно Коломни є ціла низка гіпотез про походження назви: «рибна ріка», «прикордонна ріка», знов-таки — з фінно-угорських мов, тощо. Муром — від назви фінно-угорського племені мурома і означає «люди на суходолі». Вологда за загальноприйнятою гіпотезою походить від фінно-угорського (вепського) слова «білий», «світлий». Від цього ж слова і назва ріки Волга. Тому, коли російські імперці починають говорити про «слов’янство», їх можна запитати, а чи знають вони походження назви їх рідного міста?
Олександр Палій, історик. Сільські вісті
«Україна» у літопісах
«Літопис Руський» XII ст. згадує назви «Україна», «Вкраїна», «Вкраїніця», «україняні» локалізовані:
південна частина Переяславської землі (південна частина Києва и Північно-східна частина Черкащини);
Південно-східна частина Галицької землі (пониззях), Південно-східна частина Тернопільщини, південна половина Хмельниччини (р. Смотрич, р. Ушиця, р. Збруч), и Південно-Західна частина Вінничини;
Терен Волинської землі в басейні Лівобережжя середньої течі Західного Бугу, суміжне з Лядська землею Малої Польщі (ніні - Хелмське, Бяло-Подляське, Замойський воєводства Польщі).
Київський літопис одна тисяча сто вісімдесят сім (за Іпатіївськім списком), оповідаючі про смерть переяславського князя Володимира Глібовіча, во время походу на половців, каже что «за ним же Україна много потужила»
«Ѡ ньому ж Оукраїна много постона»
Карта «Білої Русі або Московії» француза Юбера Жайо (1685). Наддіпрянщіна показана як «Україна (Vkraina) або край козаків». На Схід від неї, между Воронезької (Worotin) и Рязанська (Rezan) князівствамі, вказано «Окраіну» (Okraina), что відповідає землям Донська козаків.
У тому ж Літописі за 1189 рік згадується, что князь Ростислав Берладник пріїхав до «України Галицької» (на зазначений подністрянського пониззях):
«І ЕХА і Смоленьський Вь борзѣ і пріѣхавшю ж емоу до Оукраінѣ Галічькоі. »
(СТЛБ. 653: 8, 663: 31-33. // ПСРЛ. - Т. 2. Іпатіївський літопис. - СПб., 1908. - СТЛБ. 652-673. - Ізборник.)
У Галицько-Волинському Літописі, під 1213, записано, что князь Данило «забравши Берестій, и Угровськ, и Верещин, и Столп'є, и Комов, и всю Україну»:
«І пріӕ Берестії. і Оугровеск'. і Верещін'. і Ст҃олп' Комов'. і всю Оукраіноу »
Уривок Із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни іудейського» (СТЛБ. 732: 56-57. // ПСРЛ. - Т. 2. Іпатіївський літопис. - СПб., 1908. - СТЛБ . 715-736. - Ізборник.)
Magni Ducatus Lithuaniae Caeterarumque Regionum Illi Adjacentium Anno 1613, Hessel Gerittzs / Willem Blaeu (Amsterdam, 1613, 1640) Карта Радзівіла - Перше картографічне джерело, де Використана назва «Україна». Перше видання карти Було здійснене Віллемом Блау у 1613 р. Мапа Залишайся Основним Джерелом географічних знань про регіон следующие 150 років. Карта містіть Величезне Кількість назв міст, СІЛ, річок, озер, територій України.
Існують Різні трактування слова «Україна» у ціх літопісах. Так, історик Олександр Палій считает, что слово Було пробачимо сінонімом слів «князівство», «земля». Натомість Іван Огієнко вислови ширші міркування з цього приводу у життя без праці «Історія української літературної мови». Про перший вжіток слова «україна» у Київському Літописі ВІН пише так:
«В якому самє значенні вжитися тут слово Україна, важко Сказати, - може, так названо граничну Переяславська землю; но НЕ віключено, що тут це назва й Ширшов - й землі Київської. Взагалі в давнини слово "україна" визначавши якусь землю, сторону, край. Другу згадку про Україну цею ж Літопис подає під 1213 роком, розповідаючі, что князь Данило "прия Берестій, и Угровеськ, и Верещин, и Столпє, Комов и всю Україну". Тут Україна візначає певне окресленості край. Зазначилися ще, что церковнослов'янську "прііде в предѣль (грецьк ὅρια = краї) іудейскія" Пересопницька Євангелія 1556 р. перекладає: "пришол в україни іудейського". »
Карта Східної Європи італійця Вінченцо-Марія Коронеллі (1690). Правобержжя и Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжитися Стосовно Задон и Рязані - московського порубіжжя.
Канадський історик Орест Субтельний вислови чіткішу мнение з цього приводу:
«Слово" Україна "Вперше з'являється в літопісах у 1187 р. и спочатку вжівається як географічне Позначення Київського порубіжжя. »
Віталій Скляренко Однако наголошує, что нельзя тлумачіті букву «У» в слові Україна як «біля». Такий підхід конфліктує Із семантикою української мови (а такоже - Білоруської, польської, чеської), в Якій «У» Тлумач только як «в», «у середіні».
Карта Східної Європи француза Гійома Деліля (1723). Наддніпрянщіна и Південна Білорусь позначені як PETTIE RUSSIE (Мала Русь). Ця назва пересікається в районі Наддніпрянщіні з іншою, что простягається до Слобожанщини: UKRAINE OU PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків)
Далі візьмемо ограниченной інформацію з української Вікіпедії:
«Україна» за часів Речі Посполитої
Це значення слово україна зберігає такоже у 15 - 16 ст. (І даже пізніше). Документи кажуть про «Україну подільську», «Україну Брацлавського», «Україну Київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 назіває Поділля «Ukraina Podolska». З РОЗВИТКУ козаччини в 16 ст. назва україна становится географічною назв козацької территории, яка охоплювала шірокі простори Наддніпрянщіні - Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системе Речі Посполитої Було розташоване воєводство Київське. У такому значенні срок україна вжівається в писаннях київського католицького єпіскопа Й. Верещінського (Кін. 16 ст.), В діяріюшах С. Бєльського 1609 й Ш. Окольського 1638 році, в листах гетьмана П. Сагайдачного, єпіскопа (Згідно митр.) І. Копінського та ін. Сагайдачний у лісті до короля Жіґмонта III 15 лютого 1622 писав про «Україну, Власний, предковічну вітчизну нашу», «городи українські», «народ український» ТОЩО. І. Колімській у лісті до патріарха московського Філарета з 4 грудня 1622 (з Мгарського монастиря) скаржівся, что «все зде на Україні, у межі Київському сотесняемся». Альо Поняття україна щораз далі пошірюється за Межі самого Київського воєводства, зокрема на Лівобережжі, де в першій половіні 17 ст. проходити процес посиленої української колонізації, яка захоплює такоже володіння московської держави (Слобідська Україна).
Карта Східної Європи німця Матіуса Зойттера (1730). Словом UCRANIA (Україна) позначено Надніпрящіну. Довкола неї розташовано топонімі VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) и SEVERIA (Сіверщина). На Схід від них, в районі Рязані находится OGRANIA (Огранія)
«Україна» за козацької доби
Особливого політічного значення назва «Україна» набірає в наслідок Хмельниччини. Хоч офіційна назва Козацька-Гетьманської Держави 17 - 18 ст. булу «Військо Запорозьке», но ее територія булу «козацька земля», яка Звичайно и в українській и в польській практике - називається Україною. Отож, назви Україна, український, український народ щораз Частіше вживалися в політічному и культурному жітті Гетьманщини. Зустрічаємо їх раз-у-раз в актах и документах Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Старшина Дорошенко у листі до Запоріжжя +1671 писав про «всю Україну», «народ наш український», «українські міста» ТОЩО. Про «вітчизну Україну» згадувать П. Полуботок у лісті до В. Кочубея 1685. Антігетьман П. Іваненко (Петрик), укладаючі тисяча шістсот дев'яносто дві союзні договір з кримського ханством, вчинив це «для одобрання од московське влади миле отчизни своее України», а в своих універсалах и аркушах писав: «наша Україна». Цю Назву залюбкі вживатися и в офіційніх актах и у приватних листах екзильний гетьман П. Орлик. Обидвоє тексти (латинський и український) Бендерської конституції 1710 згадують «Ucraina», «in Ucrainam», «в Украйні», «Кіев і інші украінскіе городи». У договорі з Криму 1711 Орлик тітулується «dux Ucrainae». Чи не дивно, что ця назва тоді стала відомою й популярну в Західній Европе (Завдяк такоже іншому вид. «Description d'Ukrainie» Ґ. Л. де Боплана тисяча шістсот шістьдесят один). После Андрусівської догоди 1667 й поділу України между Москвою й Польщею з'являються назви «сьогобічна» й «тогобічна» Україна, а для Лівобережжя ще «Малоросійська Україна».
Хоч назва «Україна» широко вживалися на Гетьманщіні 17 - 18 ст. и поза ее межами, вона не стала офіційною назв Української держави, что нею й надалі залиша «Військо Запорозьке» або, почасті під російськім Вплив, «Малоросія». З іншого боку, поділ України поміж Москвою й Польщею, Який трівав до кінця 18 ст. (А частково й пізніше) гальмував процес превращение локальної назви Україна на загальнонаціональну Назву территории українського народу. Більше того, у процесі ліквідації Гетьманщини назва Україна немов би регресує до свого давнішого суто локального географічного значення. Ще в кінця 17 ст. вона вживатися относительно частик Гетьманщини: «Того-ж'року (1690) велика сарана била на Украіни і коло Стародуба, на Сѣвері»; «А інная отут, на Украінѣ, коло Нѣжіна і Чернігова і на Сѣверѣ, коло Стародуба зазимували» (Літопис Самовидця). Даже у второй половіні 18 ст. (1770-ті pp.) Україною називали на Стародубщіні центральна частина Гетьманщини, від Чернігова й Ніжина до Прилук, Лохвіці й Гадяча.
XIX-XX століття
Щойно в 19 ст., З об'єднанням більшості українських земель и Утворення українського теріторіального масиву назва Україна поволі набірає значення української национальной территории. Починаючі з Другої половини 19 ст., Назва Україна вжівається в Українському Громадянська й приватному жітті, визначаючи всю теріторію українського народу й усуваючі всі інші назви (зокрема Малоросія), Незалежності від їх походження й історічного вжитку.
После проголошення Української Народної Республики (універсали Центральної Ради III - 20 листопада 1917 и IV - 22 січня 1918), Української (Гетьманської) Держави (29 квітня 1918) и Західно-Української Народної Республики (1 листопада 1918), назви Україна і український народ остаточно усталюються як офіційні назви Української держави та ее народу. Офіційне Прийняття назви Карпатська Україна (15 березня 1939) поклали край Ваганов относительно властівої назви й цієї части української землі.
Під Радянську владу Україна мала Назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (декрет Українського Радянська правительства з 6 січня 1919), а з 31 січня 1937 - Українська Радянська Соціалістична Республіка.
З проголошенням Незалежності 1991 року за українською державою булу закріплена назва Україна.
Уривок із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни иудейския»
*****
П’ять копійок:
БОНУС для самых терпеливых русскоязычных челюстей:
Можно привести и такой пример:
В укр. краєзнавство есть однокоренное русское слово КРАЕВЕДЕНИЕ. Ну, нельзя же серьезно утверждать, что краеведение изучает границы и края держав:) Эта наука изучает страны.
А не разъяснят ли нам московиты ("русские"), по логике которых Украина - Окраина, что такое однокоренное русское слово КРАЕВЕДЕНИЕ? Расеяне со своими империалистскими рефлексами не способны понять, что в украинском языке слово КРАЙ означает не конец, границу, а территорию, землю. (напр. РІДНИЙ КРАЙ = (рус) РОДНАЯ ЗЕМЛЯ) С маленькой припиской для лингвоинвалидов: КРАЇНА в переводе на руцкий суржик - СТРАНА :-)
Итак, в киевских, галицких, волынских, черниговских и др. летописях слово Украина употребляется в отношении Руси с 10-11 веков и является его синонимом. И какая в то время была "основная земля" московитов? Кучково городище, мокшанские топи и полудикие племена моксель))
Москва – кыштым ЗО. Не собственная территория Алтын Орды, а данник и младший союзник.
Название "Россия" (на латинский манер - Rossia) придумано специально, как бы и не путать с Русью (в тот момент было всем очевидно, ГДЕ на самом деле эта Русь находится), и в то же время - обосновать с Русью определенную преемственность, претендовать на все земли бывшей империи Рюриковичей. Окончательно искусственное название Россия укрепилось во времена немецких хозяев Московии Петра Первого и Екатерины, имевших в Украине-Руси основной источник доходов, а также идеологических и служивых кадров.
*****
Реквизиты: карта “ПриватБанк” № 5168 7423 1851 9075
Немає коментарів:
Дописати коментар