Кожного разу, коли доводиться говорити про підсумки того чи іншого року, ми намагаємося зрозуміти, скільки було успіхів і поразок, «зрад» і перемог. Але, коли ми говоримо про Україну – це методично неправильний підхід. З одного боку, наша країна зараз проходить – хай і з відставанням у 20-25 років – ті ж самі процеси, які проходили у 90-і роки країни Центральної Європи і Балтії. Зміни в економіці, боротьба з корупцією, реформи, децентралізація – про все це ми, журналісти, писали 25 років тому, коли розповідали читачам про Польщу чи Латвію.
Життя в Україні для людини із хорошою пам’яттю – ніби повернення в далеке минуле. Самі сучасні українці також виглядають румунами або литовцями з того минулого, їхні реакції легко передбачити, як і підсумки всіх тих процесів, що почалися в 2014 році й активно продовжувалися 2017 року. За 20-30 років реформи, що називається, спрацюють, Україна стане звичайною частиною «великої Європи» з усіма її проблемами й зникне з перших шпальт газет як кризова зона. Ось і вся історія – зрозуміла і нудна, як будь-яке одужання після довгої хвороби.
Україна не стане Україною без розвитку культури і перемоги української мови
Але є щось, що робить Україну несхожою на всі інші країни, в яких відбувалися реформи. Я б назвав це кризою ідентичності. Це наша найголовніша проблема. Саме з нею пов’язані десятиріччя відставання і фактичний крах державних інституцій у 2014 році.
Всі економічні перетворення, боротьба з корупцією, політичні зміни не будуть мати ніякого значення у випадку, якщо Україна не стане Україною. Якщо не буде розвиватися українська культура, якщо не переможе українська мова, якщо не розвиватиметься українське кіно, якщо не стане сучасним театр, якщо не буде україномовною освіта, якщо не заговорять українською Київ, Дніпро, Одеса і Харків. Якщо цього не відбудеться – в результаті всіх реформ Україна просто стане успішною колонією сусідньої Росії, землею безбатьченків. А якщо сама Росія подолає власну кризу і замість кримінального авторитарного середньовіччя знову почне будувати нову демократію, ця успішна колонія просто до такої Росії залюбки приєднається – «какая разніца».
Саме тому для мене головний підсумок 2017 року – це початок рішучих змін саме у гуманітарній сфері. Змін у культурній та інформаційній політиці, в освіті, у ставленні до історії. Без цих змін всі інші реформи не варті паперу, на якому пишуться закони і постанови. Не вірте тим, хто переконує що головне – просто добре жити. Добре жити можна будь-де, тим більше, що сусідні країни вже готові прийняти сотні тисяч українців. А наше з вами завдання – добре жити в Україні. В Україні із власним обличчям.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор
Немає коментарів:
Дописати коментар