вівторок, 9 січня 2018 р.

Олена Протопопова. «Зимовий шлях»

                      
При опрацюванні архівних матеріалів інколи трапляється знахідка, яка на перший погляд справляє лише особисте, а не якесь глобальне враження
У кількох публікаціях я вже згадувала ім’я мешканки Чернігова Олени Олександрової – учительки іноземних мов, перекладачки, збирачки архіву культурологічних матеріалів початку – середини ХХ століття і взагалі цікавої, непересічної людини. Олена Іванівна листувалася з багатьма відомими музичними діячами того часу, директорами музеїв та архівів. Переважна більшість цих листів зберігається у РДАЛМ, в особистому фонді музикознавця, піаніста і композитора Євгена Богословського, який утворила ще за радянські часи сама Олена Іванівна. Безпосередньо у третьому описі останнього розміщені матеріали, з котрими Олена Іванівна не змогла розлучитися за життя, – до архіву їх надсилала вже її онука Ніна Георгіївна.
Серед знаних імен адресатів мало не загубилася невеличка папка з надписом «Письма Е.П. Протопоповой к Е.И. Александровой». Хто ж їхня авторка?
Занурююсь в інтернет, сподіваюсь з’ясувати що-небудь про О.П. Протопопову, поза сумнівом, людину з музичних кіл… Ось, нарешті, кілька слів: «После войны класс фортепиано в Московской консерватории преподавала Е.П. Протопопова». І це все…
Пізніше, за підказкою фахівців, довелося відвідати архів цього закладу, де на постійному зберіганні знаходяться особисті справи викладачів. Усе життя Олени Павлівни «вмістилося» на двох анкетних сторінках «суворого зразка».
Народилася 25 березня 1895 року в Москві, у сім’ї держслужбовця П.В. Протопопова. Закінчила гімназію Юргенсона і Московську консерваторію за фахом «фортепіано». Чоловік – С.Є. Медвєдєв, лікар «дворянського походження». У графі «родичі за кордоном» відмічена двоюрідна сестра – О. Катаєва, у пункті партійність – «безпартійна». Цікава відмітка: «…маю догану за знищення кандидатського посвідчення у члени КПРС у 1941 році» (!?) Ще свідчення про освіту – Московський технікум іноземних мов: німецька, французька, англійська – вільно. Але найбільше мене вразив останній пункт анкети «сімейний стан на час заповнення цього документа» (1952 рік): «одинокая». Не розлучена, не вдова, а саме самотня…
Що ж об’єднувало наших милих кореспонденток? Зрозуміло, що не лише причетність до загалу «старої інтелігенції». Олена Іванівна збирала звідусіль матеріали про музикознавця і відомого у ті часи піаніста Євгена Богословського з метою популяризації його праць. І тут такий збіг – у 1916 році, за часів навчання Олени Павлівни в консерваторії було започатковано нову дисципліну «Історію фортепіанної музики» і викладати її запросили саме Євгена Васильовича. Через кілька десятиліть по тому, 1972 року Олена Павлівна напише на прохання Олени Іванівни «Спогади про професора Богословського», а також передасть у дар Музею музичної культури імені Михайла Глинки особистий конспект лекцій із цього фаху – ледь не останню цінність, що залишилась у неї з тих часів…
Переді мною новорічна листівка без дати. Почерк Олени Павлівни жвавий, чіткий: «Уважаемая Елена Ивановна! Поздравляю Вас с Новым годом, желаю здоровья и всего лучшего. Видела Гилельса, он говорит, что никак не найдет адрес Боровского (викладач Олени Павлівни часів консерваторії. – Авт.). Мне кажется, что можно написать прямо – Бостон, пианисту Боровскому…» Лист-відповідь не зберігся, але не маю сумніву, що Олена Іванівна порадила: «Так і пишіть!»
Олена Протопопова. Гімн Юргенсона
І справа тут не у любові до класичної літератури, зокрема відомого листа Ваньки Жукова «на деревню дедушке». То вже наше покоління посміхалося з цього приводу на уроках літератури, а Олена Іванівна, корінна мешканка старого Чернігова, знала, що жодні номери будинків і квартир не потрібні, досить написати «вулиця така-то, власний будинок такого-то», щоб лист дістався адресата. Малюючи в уяві картину з відправленням такого листа, знов би посміхнулася, коли б мені не було відомо, що у Музеї імені Михайла Глинки зберігається достатня кількість листів від професора Боровського до своєї «відшуканої» учениці. Тож, Олена Павлівна написала, і лист таки дійшов, хоча Бостон 1960-х не можна порівняти з Черніговом початку ХХ століття…
Саме у той час наші обидві, тоді ще доволі енергійні дами започатковують важливу справу: хочуть знайти загублений під час жовтневого перевороту рукопис професора Богословського «Всеобщая история музыки». Багаторічну працю було надіслано у Харківське видавництво, а звідти передано назад у Москву на рецензію професору Кузнєцову. Поки рукопис подорожував, сталися сумнозвісні події 1917 року…
Олена Іванівна мала у записничку адреси музичних діячів «минулих часів», її юність пройшла у Москві початку ХХ століття: навчалася в Александрівському інституті шляхетних дівчат і була свідком усіх культурних перетворень того часу… І от обидві подруги, ледь зустрівшись удома в Олени Павлівни в комунальній квартирі у Малому Льовшинському провулку, вирушили разом у цю незвичайну в прямому сенсі мандрівку.
Будинок у Льовшинському провулку в Москві, де мешкала Олена Протопопова
На жаль, за багатьма адресами вже мешкали інші люди, інколи їм навіть не відчиняли двері. Але, бувало, й щастило, і пошуки просувалися далі. Професора Кузнєцова вже давно не було на світі, але хтось із відвідуваних розповів, що бачив подібні папери у шафі для документів на квартирі дочки Кузнєцова, а було це ще до останньої війни. Рукопис так і не знайшовся, та дружні стосунки дослідниць минулого збереглись на все життя…
Олена Іванівна мріяла видати дещо з праць Богословського, які перебували в її чернігівському домі, й таким чином повернути його ім’я із небуття. І подруга Олена Павлівна, маючи відповідне коло знайомств, надала благородній справі всіляку підтримку. З листів від 17 й 20 вересня 1965 року: «Дорогая Елена Ивановна! Ура! Александр Кириллович (проф. Боровский, Бостон, США) понял, что надо написать о Е.В.Б, сегодня я опять получила от него письмо, выписку из которого Вам посылаю» (далі – кілька речень англійською, зрозуміло, без перекладу). Із листа від 6 червня 1969 року: «Дорогая Елена Ивановна! Поздравляю Вас запоздало с днем Ваших именин! Большое спасибо за память! Я не праздную этот день, но все же у меня была моя подруга с 1912 года и моя “дочка”, которой я дала образование и которая жила у меня 6 лет. Приходили и мать бывшей ученицы с сиренью, и соседка со снопом незабудок. Они и сейчас радуют мне глаз! Очень жалею, что не вижу Вас!»
З учнем Михайлом Парфентьєвим
30 липня 1969 року: «Не писала Вам долго, т. к. второй раз в этом году болела… Я очень ослабела, а тут еще так много огорчений и неудобств. На лето все мои ученики и их родители разъехались, и я осталась без всякой помощи, при том, что уже год, как не выхожу на улицу. Питаюсь от случая к случаю, побираюсь, т. к. никого нельзя найти за плату для этого, да и на мои 74 рубля не разойдешься. Большая неприятность вот какая – наш дом ставят на капремонт и, значит, нас будут переселять куда-то на длительный срок. Видно, лучше было бы умереть! Большое спасибо за присланную статью Е.В. Богословского. Для дореволюционного времени она очень передовая! Как жаль, что мы с Вами едва ли встретимся еще когда-нибудь. Шлю Вам привет и наилучшие пожелания! Ваша Е. Протопопова».
Наступний лист датовано аж 30 грудня 1969 року: «Дорогая Елена Ивановна! Простите, что долго не писала. Ремонт дома перенесли на 1970 год. Добрые люди пока еще приносят мне еду, я по-прежнему хозяйничаю. Жду учеников, а пока вслепую вяжу носки и т. п. нужные мне вещи. Вот так мы с Вами и живем. Были у меня мои старые 65-летние ученики. Крепко Вас целую, Ваша Е. Протопопова».
Останній лист до Олени Іванівни я знайшла вже в архіві Музею імені Глинки, його відокремлено від основної групи. Датований він листопадом 1972 року, як і спогади про Є.В. Богословського. На конверті, складеному поруч, зовсім інша адреса: м. Хімки, вул. Правобережна, кімната…
Ледь не біжу до завідувачки читальним залом Олени Фетісової, яка разом зі мною співчуває справам моїх «бабусь». З’ясовується, що адреса ця відома: у Хімках розташовано будинок літніх людей творчих професій… Олена Іванівна не залишила подругу віч-на-віч із самотністю, не дозволила піти достроково з життя… Сама вже старенька й слаба, вона кілька разів відвідувала її у новій обителі, заручившись підтримкою онуки Ніни.
Життєвий шлях Олени Павлівни Протопопової завершився 14 грудня 1973 року. Її остання подорож до Ваганьківського цвинтаря була зимною, як і більша частина життя… На згадку в Олени Іванівни зосталися листи, які вона час від часу перечитувала, поринаючи думками в минуле… І в останні дні життя, у 1979-му, вона передала їх онуці з проханням переслати в архів на збереження. Для нас.
                                                        Олена МАЛИШКО

Немає коментарів:

Дописати коментар