Є на Катеринопільщині майстрині, у яких є чому повчитися і на що подивитися. Поміж них лялькарка Ірина Коровченко, яка минулого тижня презентувала свої лялечки у районній бібліотеці. Яскраві, барвисті красуні надзвичайно всіх вразили, як працівників закладу, так і відвідувачів. А бібліотеці ще й пощастило отримати одну з них у подарунок – чарівну “Наречену”. Пообіцяла майстриня також найближчим часом влаштувати майстер-клас, пишуть “Вісті Черкащини“.
Майже щодня Ірина Юріївна виставляє у “Фейсбук” свою нову роботу. Кожна її лялька унікальна, та й представляє вона їх по-особливому: “Писанкова”, “У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила”, “От же ж норовливі ті дівчата – хочу та й хочу мереживце на спідничку…Весна!”, “Захурделило… а тут таке тепло!”, “Трішечки веселкової радості”, “Первісток”. І отримує у відповідь задоволені відгуки: “дивовижні, дивовижно красиві”, “одна краща за іншу” “всі такі витончені, вишукані пані”, “у Вас кожна лялька зі своїм характером”, “кожна мотанка має своє “лице”.
І це так: усі ляльки дуже красиві, охайні, чепурні, з характером. Та гонорова, та весела, інша – осяяна материнством, але всі чудові та гармонійні. Вони не тільки підіймають настрій, задають тон кожному дню, але й повертають нас до витоків нашої культури, етносу.
“Це дійсно красиво! Це справжнє, це наше, рідне, яке ми до цього часу всі так і не збагнули, не ввібрали у себе як найціннішу і найсвятішу частинку самобутності разом з чарівними звуками співучої мови. Ви справжня майстриня і продовжувачка найціннішого дару нашого народу. Шана Вам велика від усіх цінителів мистецтва! − пише ляркарці Людмила Дідук. –Захоплююся Вами і зичу нових задумок. Ви відкриваєте всім нам нове і забуте обличчя нашої України”.
Та чи не найбільше відгуків отримала мотанка з немовлям на руках. Майже всі дописувачі відчули в ній неймовірну любов, ніжність та велику таємничу силу.
“Уперше бачу таку ляльку-мотанку…Дивовижне відчуття − погляду не відвести. Сама любов і ніжність, ” − зауважує Неоніла Яніцька.
“Якась така велика сила відчувається в цій ляльці”, − підтримує Антоніна Скоромна.
Ірина Юріївна каже, що робила цю кралечку з любов’ю і ніжністю, які їй, очевидно, передались, а її силу бачить у Силі Материнства.
Ця лялька нагадала багатьом поезію Івана Савича “Мати”(1957):
− Чуєте, хто там? З дороги! Мати іде молода, Очі від щастя вологі, Горда і рівна хода…
У народі побутує думка, буцімто мотанки – ляльки, наділені магічними властивостями. Чи справді це так, запитуємо у самої майстрині.
− Ніякої магії я в них не вкладаю, − каже Ірина Коровченко, − окрім позитивних емоцій, думок та почуттів. Роблю, як душа підказує. А буває, що лялька сама мене веде – задумаєш одне, а виходить по-іншому… Часто супроводжую процес виготовлення лялечки молитвою, українською піснею, колисковою. Вірити чи не вірити в їхню особливу силу – особистий вибір кожного. Віра – то дійсно сильна річ…
Ірина Юріївна розповідає, що виготовляє ляльки вже п’ять років:
− Побачила в Інтернеті роботи майстрині Тетяни Білокрилець – це був тільки перший поштовх до мого захоплення лялькою, чисто споглядальний. Далі – шукала, переймала, фантазувала. Шлях був довгий і не без блукань та помилок. Знання про традиційну українську народну ляльку отримала з книг відомого мистецтвознавця Олександра Найдена “Українська народна лялька” та “Парадокс української ляльки”.
Майстриня застерігає, що не варто вірити всьому, що пишуть про нашу ляльку в Інтернеті:
− Дуже багато лялькарок демонструють суто споживацький інтерес, перетворивши свої роботи на товар, і тому придумують чи переповідають купу легенд, байок, казок, які не мають жодного стосунку до справжньої сутності української ляльки. Крім того, часто пропонуються чужорідні образи (наприклад, російські) – такі собі “ведучки”, “столбушки”, “подорожниці”, “зерновушки”, “кубишки-травниці”, “куватки”, “нерозлучники”, “дзвіночки” – у більшості випадків від незнання. Колись я й сама помилково вважала “травницю” та “нерозлучників” українськими ляльками. Переконана: треба бути відповідальними перед потомками, відроджувати справжнє українське, а без знань це буде профанація, облуда.
Автентична назва ураїнської ляльки – вузлова. Вважає Ірина Юріївна:
− Популярна нині назва “мотанка” – не автентична. Це неологізм сучасної майстрині Людмили Тесленко-Пономаренко, від “мотати”, “намотувати”. Традиційна українська народна лялька називається вузловою, бо основа її внутрішньої будови нагадує вузлик з білого полотна чи з хустини (голова ляльки), до якого прив’язували, примотували умовний одяг. Типова вузлова лялька – це лялька Середньої Наддніпрянщини (Київщина, Полтавщина, Черкащина). Найтаємничіша та найяскравіша її прикмета – хрест на обличчі. Центром зародження цієї ляльки вважають територію між Черкасами і Чигирином, а першим збирачем був суботівський священник, етнограф Марко Грушевський. Цікаво, але на жодній із ляльок його колекції не було жодного фрагмента з вишивкою. Чому? Загадка…
Чи кожна лялька може бути особистим чи родинним оберегом?
− Звичайно, ні, − наголошує майстриня. −Тільки та, яка виконана адресно, для конкретної людини чи родини. Колись такі обереги бабусі виготовляли для своїх онучок, матері – для донечок із залишків зношеного одягу – свого чи тих, хто вже покинув цей світ. Цим вони забезпечували ще й зв’язок поколінь, зберігали пам’ять про минуле.
Ляльки, які я виготовляю, зовні дуже різні, проте внутрішня основа кожної – традиційно народна. Дуже важливо відродити та зберегти справжні українські культурні джерела, активно залучати до цього дітей та молодь, адже саме їм належить будувати нову – українську Україну.
Немає коментарів:
Дописати коментар